Так, після появи дітей (двійні) я втратила форму і довго приходила до тями, адже отримала не лише двох діток одразу, а й купу недуг разом з ними. Якщо взяти до уваги, що мої батьки нам допомагати не могли, так як жили далеко, свекруха працювала і не бажала витрачати своє життя на онуків, а на няньок грошей не було, то, незважаючи на своє самопочуття, доводилося з усім впоратися мені одній.
Допомога чоловіка? А ось проста арифметика: він вставав о 7 ранку і до восьми вже йшов з дому. Ми з дітьми ще тільки починали прокидатися. Чоловік повертався близько восьмої вечора, а о дев’ятій дітей потрібно було укладати спати, а перед цим погодувати. Тобто, чистого часу на спілкування батька з дітьми 5 раз в тиждень залишалося близько 15 хвилин.
Що стосується вихідних, то, як правило, у чоловіка знаходилися справи поза домом: відвідати батьків, термінова робота, друзі, та й просто потрібно відпочити перед робочим тижнем, а в будинку, де два малюки, спокою не знайдеш. Вночі до дітей вставала я, тому що чоловікові на ранок на роботу, і я розуміла, що, не виспавшись, він багато не напрацює. А щоб не переривати сон, він взагалі пішов спати в іншу кімнату.
Ті, хто сидів з дітьми, може уявити, як робляться домашні справи. Так, в перерві, поки діти сплять. Але їх двоє, і один будить іншого. За три роки, поки діти підросли, я вимоталася повністю. Втома накопичилася така, що я засинала миттєво, варто було мені просто присісти на стілець або в крісло.
А чоловік був незадоволеним, говорив, що я не цікавлюся його справами, ніколи не ставлю питань, що я не читаю, не в курсі подій і взагалі, стала схожа невідомо на кого. Що відповісти? Я намагалася пояснити, волала, коли не витримувала вже, але життя не змінювалося. Мені вдавалося відправити його по магазинах за продуктами у вихідні або ж з якихось домашніх справ, але ця допомога загальну картину не міняла. А вже коли діти обоє занедужували, то це був морок просто!
Так, я регулярно просила грошей. А де мені їх ще було взяти? Я ж не могла працювати з двома малюками, а вони їсти повинні кожен день, росли, а, значить, потрібні були одяг, іграшки, та й сама я не повітрям харчувалася. У відповідь: незадоволення, вимога звіту про витрачені кошти і слова про те, що мені від нього тільки гроші потрібні, а ось як у нього на душі, що його хвилює, які у нього негаразди, мені нецікаво
Може, мені було і цікаво, але ось, повірте, сил не було точно. Напевно, я хотіла, щоб у нас було, як раніше, коли ми разом закінчували роботу, зустрічалися в місті, йшли в театр, в ресторан, гуляли і багато про що розмовляли. Але ж рішення мати дитину було не моє одноосібне, а ось, коли з’явилися малюки, виявилося, що це тільки моя справа.
У такому режимі економії, природно, я не виблискувала нарядами, а доношувала старі речі, не мала можливості ходити в перукарні і в спортзали. Та й режим харчування у мене був за залишковим принципом – що залишиться після дітей і чоловіка, те і доїдала. Так що, зрозуміло, що фігурі це на користь не пішло, тому що більшу частину раціону становив хліб.
А чоловік, що прийшов з роботи, пахне хорошим одеколоном, елегантно одягнений, показував дітям «козу», тряс брязкальцем, і на цьому його участь у вихованні закінчувалося. Переодягнувшись, він брав газету і чекав, поки я накрию йому вечерю. Коли я попросила його самому собі готувати, він не те, щоб обурився, але з невдоволенням запитав, мовляв, я весь день сиджу вдома і не можу навіть вечерю приготувати? Сиджу! Тільки жінки можуть зрозуміти, як прикро чути такий закид.
Я кілька разів спробувала поговорити начистоту, пояснити, як мені не просто, як я втомлююся. І якби він приходив раніше або хоча б у вихідні мені допомагав, то я б змогла зайнятися собою. Звичайно, я плакала, звичайно, я закидала йому байдужість, і багато що ще було наговорено. А вже після розлучення я випадково дізналася, як мій чоловік скаржився друзям, що я стала не такою як була, що йому будинку неможливо перебувати, що мені від нього потрібні тільки гроші, що я за собою геть не стежу і нічого не прагну в житті.
Діти підросли трохи, а чоловік зовсім став чужим. Ми вже не могли спокійно розмовляти – тільки з’ясовували стосунки. Так, у мене не вистачало терпіння вислухати його або подумати, може бути, в чомусь він має рацію – все глушила образа на нього, на себе, на життя. Напевно, я була не надто хорошою дружиною. Але скажіть, ви б стрималися, якби виявили, що ваш чоловік купив квіти до 8 березня для всіх своїх колег, а мені не купив навіть квіточки? Я розтоптала всі ці квіти і влаштувала сцену.
Але ж він, по суті, прекрасний чоловік, і ми любили один одного колись. У нас були спільні інтереси, нам було весело вдвох. Може бути, ми не були готові до появи дітей, можливо, я виявилася не надто хорошою господинею. Але я жила ці важкі для себе роки, немов мене залишили одну і дивились, впораюсь, вистою? І залишив саме чоловік.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
