fbpx

“Так буває тільки в казках. У поганих казках” – думала Аліна, дивлячись у вікно. Той день, який повинен був стати для неї найщасливішим у житті, став найгіршим, принаймні вона так гадала

Вранці Аліна прокинулася, і не знайшла Сашка в квартирі, здивувалася, та особливого значення не надала, хіба мало причин може бути, а раптом сюрприз для коханої готує. Вона вмилася, і почала одягати сукню. Начхати на прикмети, наречений вже бачив її в сукні. Вона вирішила, що одягне її заздалегідь, і буде весь день почуватися прекрасною нареченою. Коханою, красивою, бажаною.

Саша не повернувся до сніданку, тому наречена остаточно утвердилась в думці, що на неї очікує сюрприз. Аліна з подругами вже почали приготування. За годину до реєстрації наречена помітно хвилювалася хвилюватися. Куди ж подівся Сашко? Вона набрала його номер. Слухавку взяла жінка.

— Саша зараз не може підійти, він в душі.

Аліна опустилася на ліжко. Почалася метушня. Подружки доповіли батькам. Ті зателефонували батькам Саші, а вони розшукали сина. Через 15 хвилин Саша стояв на порозі. Його притягнув батько.

— Ось він, телепень. Давай, пояснюй, чому ти вирішив зганьбити мене на все місто!

— Я закохався в іншу. Що я можу сказати? Тільки “вибачте”! Я не одружуся з Аліною.

Аліна встала, підійшла до дверей, взула туфлі, і пройшла повз Олександра, з яким щиро сподівалася прожити все своє життя.

Заплакана, зі скуйовдженим волоссям, вона безвольно прямувала вулицею. Осінь. Накрапав дощ. Всі навколо зглядалися на неї. Потім за звичкою спустилася в метро. Перешіптування оточуючих чулося звідусіль.

“Вона несповна розуму”.

“Не дивно, що її кинув наречений”.

І тут Аліна встала з місця.

— Мій наречений покохав іншу. Ясно? А я не знаю, як мені пережити це. Я просто ніяк не можу змиритися. Сьогодні ми мали побратися. А він був з іншою. От і все.

Повисла незручна тиша.

— Та тобі пощастило, дитинко, що ти не вийшла заміж за цю людину!

— Так, доню, таких навколо повно. Як бруду. А ти собі ще зустрінеш хлопця.

Весь вагон почав її підбадьорювати. Аліна розплакалася, її почали обіймати сторонні люди. Хтось проїхав свою зупинку. Вони хором втішали її, говорили, як її пощастило, що вона пройшла через це. Говорили, що забувати таких ось женихів потрібно за 15 хвилин. Вони не варті уваги.

А потім з місця піднявся симпатичний чоловік.

— А я розлучився минулого тижня. І я ні разу не зраджував дружині. Давай познайомимося, чи що.

Аліна заходила в метро одна, засмучена, а вийшла звідти за руку з симпатичним хлопцем. А кажуть ще, що люди у нас злі. Так, є і злі. Але добрих, все таки, більше.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page