fbpx
Дозвілля
Та ти спробуй. Я салат новий приготувала, у Зої рецепт взяла. Хочу зробити його на нашу річницю. Ти ж пам’ятаєш, у нас через місяць 15-річчя спільного життя, батьки приїдуть, друзі зберуться.— Тань, а що ж ти зібралася святкувати? Свято обману? — Анатолій уважно глянув на дружину

Тетяна накривала на стіл і чекала свого чоловіка. Він ось-ось повинен був приїхати і вона з нетерпінням поглядала на двері.

Її чоловіка відправили за путівкою в санаторій в Одесу і вона не бачила нічого поганого в тому, що він з’їздить туди один. Тетяна не любила море, їй до душі було проводити свою відпустку десь у Карпатах. А її чоловік, Анатолій, навпаки — любив море і радів кожного разу, коли йому видавали в профспілці путівку.

Працівником Анатолій був відповідальним, відразу після армії влаштувався на підприємство і за 15 років показав себе тільки з найкращого боку, став старшим майстром цеху.

Тетяна ж була звичайною телефоністкою, нічим особливо не вирізнялася і путівками її не нагороджували. Але Анатолій враховував побажання дружини і завжди до її відпустки відкладав гроші, щоб вона могла відпочити так, як їй хочеться.

Тетяна сумно посміхнулася. Його турбота це не любов, це порядність. Всі 15 років їхнього спільного життя вона знала і відчувала, що чоловік не любить її, та жінку це не бентежило. Її любові вистачить на двох. Головне, що він з нею, а не з Настею.

Настя. Чому ж вона про неї згадала?

Зачувши, як в замку повернувся ключ, вона вибігла в передпокій і обійняла чоловіка.

— Привіт. — Він поставив валізу і почав роздягатися.

— Толю, у тебе все добре? — З тривогою подивилася вона на чоловіка. Жінку здивувало, що він навіть в щоку її не поцілував, відвернувся і почав знімати вітрівку.

— Так, тепер уже все добре. — взувши капці, Анатолій пішов у ванну, помив руки і сів за стіл. — Чай є?

— Поїш спочатку.

— Спасибі, я не голодний.

— Та ти спробуй. Я салат новий приготувала, у Зої рецепт взяла. Хочу зробити його на нашу річницю. Ти ж пам’ятаєш, у нас через місяць 15-річчя спільного життя, батьки приїдуть, друзі зберуться.— Тань, а що ж ти зібралася святкувати? Свято обману? — Анатолій уважно глянув на дружину.

— Ти що? Я тебе не розумію… Толю, що трапилося, який обман?

— Ось такий. Довжиною в 15 років обман. Яка ж ти безсовісна жінка, Тетяно! Ти ж прекрасно розумієш про що я говорю, ти все життя живеш в брехні і мене у це втягнула. Яким же я був сліпим! Але тепер настав час виправляти свої помилки. Я йду від тебе!

— Що ти робиш? — Тетяна схопилася і кинулася до чоловіка. Але той, легенько її відсторонив, спокійно глянув їй у вічі і вимовив по складах:

— Я йду!

—  Але чому? У нас же ж з тобою син!

— Я буду йому допомагати. Тим паче він вже дорослий, йому 14 років. Артем хлопчик розумний і все зрозуміє. А чому? Тому що я тільки й знав, що жив заради вас, вірніше заради сина. Без любові, переживаючи стільки років. А це ти у всьому винна!

То певно сам Бог велів відправитися мені в той санаторій…

— Так що ж там таке сталося?

— Я там Настю зустрів. Вона також відпочивала за такою путівкою.

Тетяна закрила очі руками. Вона все зрозуміла. Зрозуміла, що Настя розповіла чоловікові всю правду і тепер уже точно її шлюбові настав кінець.

Спогади перенесли її на 15 років назад.

Настя, Анатолій і Тетяна були знайомі з самого дитинства. Толя старший за них на три роки, а дівчатка були ровесницями. І дуже дружили. Принаймні, так усім здавалося, в тому числі і Насті, яка досить рано залишилася сиротою, свого батька вона й не пам’ятає, а матері не стало, коли дівчинці було всього п’ять років. Її виховувала бабуся, якої теж не стало, коли дівчині було лише 16 років. Настя рано подорослішала, була серйозною, відповідально ставилася до навчання і Анатолій, коли вже був старшим, звернув на неї увагу. Коли він йшов до армії в 20 років, дівчина пообіцяла, що дочекається його. Молоді люди будували плани на спільне майбутнє, писали одне одному листи.

А Тетяна… У неї ні з ким не було стосунків, вона крадькома поглядала на Анатолія і зітхала. Мріяла, що він колись все ж покине Настю і розгледить в ній ту, яка буде любити його все життя, буде про нього піклуватися і стане матір’ю для його дітей. Але на шляху до мрії була велика перешкода — її подруга, яка нічого не помічала. А прямо сказати вона не наважувалася. Таня тільки й чекала слушної нагоди, коли можна буде розлучити закоханих, але вона все ніяк не підверталася. А тут армія, нескінченні листи і сльози подруги.

Таня розуміла — коли її коханий повернеться з армії, він одружиться і тоді вже буде пізно…

Від Анатолія вже 2 місяці не було листа і Настя починала хвилюватися. Таня заспокоювала її, говорила, що все буде добре, мабуть він десь на навчанні і там проблеми з поштою. Мати Тетяни працювала листоношею, вона підтвердила, що справді є деякі труднощі з листами із армії, потрібно просто почекати.

Настя занедужала, місяць вона лежала в лікарні в стаціонарі. І кожного разу, коли Таня її відвідувала, запитувала чи немає звісток від Анатолія.

Звістка прийшла після трьох місяців очікування, мати Тетяни віддала їй листа і попросила передати подрузі в лікарню. Поклавши його в сумку, дівчина вийшла з дому і зайшла в сквер. Там, сівши на лавку, вона обережно відкрила конверт і її обличчя залилося сльозами — кожен рядок буквально дихав любов’ю. Але не до неї… Як би ж їй хотілося, щоб адресатом на конверті була вона, а не Настя.

Її раптом охопила страшенна злість. Забігши додому, вона відкрила фотоальбом, дістала фотографію своєї далекої родички і, вимальовуючи літери, написала послання, ніби то від Анатолія. Почерк його був простим— друковані літери з легким курсивом. Підробити не склало особливих труднощів.

«Тетянко, мені дуже соромно що я такий боягуз і не можу сам зізнатися Насті в тому, що сталося. Я покохав іншу. Вона дочка нашого командира, її фото додаю. Бачиш ці прекрасні очі, в них неможливо не закохатися. Я прошу тебе, розкажи про все Насті якомога м’якше. Мені дуже соромно, що я чиню з нею так, однак, це любов. За рік нашої розлуки я зрозумів, що мені потрібна інша. І я її знайшов. Додому повернуся вже з дружиною».

Взявши в руки порожній листок і порожній конверт, Таня взялася писати ще одного листа.

«Здрастуй, Толю. Не знаю навіть, як тобі про це розповісти, але краще ти дізнаєшся про це зараз. Настя полюбила іншого, свого однокурсника. Він з інтелігентної родини, вони переїхали в Київ… Настя не наважується написати тобі сама, тому попросила мене стати вашим посередником. Вона хоче, щоб ти їй більше не писав і не шукав її. З її слів рік — це занадто довгий термін і вона не має наміру тебе чекати. Толя, ти тільки не переймайся сильно, це життя. Однак знай, що є люди, які чекають на тебе. Я твій друг і ніколи тебе не зраджу. Чекатиму з нетерпінням твого повернення. Твоя Тетяна!»

Один лист Тетяна віднесла на пошту, а з іншим пішла до подруги в лікарню.

— Настусю, привіт, як ти? Я принесла тобі бульйон і відварену курочку.

— Тетянко, спасибі, ти справжня подруга. — дівчина уважно подивилася на Тетяну.

— Сьогодні прийшов лист, — зітхнула Таня.

— То давай його швидше сюди! — Настя схопилася і простягнула руку.

— Лист прийшов, але не тобі. Толя написав мені…

— А чому тобі? Що з ним трапилося?

— Мені важко тобі пояснити. Прочитай сама.

Витягнувши листа із сумки разом з фотокарткою, Таня простягнула його Насті і вийшла з палати. Через п’ять хвилин вона почула плач і схлипування. На якусь мить її пронизала жалість, але вона відразу взяла себе в руки — відступати було вже пізно. Зараз потрібно переконати подругу поїхати звідси.

Її хитрий план здійснився, вона протягом тижня вмовляла Настю покинути місто, поїхати до свого дядька в столицю бо, коли Толя повернеться з армії, їй буде дуже важко бачити його з молодою дружиною. І Настя погодилася.

Сама ж Тетяна продовжила писала листи Анатолієві, той писав їй у відповідь. Та не було у цих рядках тієї душевності, яка була у тих, що написані для Насті. А коли хлопець повернувся з армії, вона потягла його в РАЦС.

І він пішов… Пішов, тому що за рік Таня стала йому кимось більшим ніж просто подругою дитинства. У своїх листах вона висловлювала до нього ніжність. Він не любив її, серце стискалося від туги через невірну наречену, яка його покинула. Анатолій знав, що він однолюб і не зможе більше нікого покохати. Але поряд з ним хоча б буде та, яка вміє бути вірною і дарувати йому таке тепло, якого не змогло забезпечити справжнє кохання…

Фото ілюстративне.