fbpx
Дозвілля
“Та це ж Юля! Та прибиральниця!”. Я була впевнена, що вона мене впізнала, але виду не подала, щоб мені, зарозумілій самолюбці, яка підсміювалася колись над нею, не було ніяково

Вихованням Юленьки займалися мама з бабусею. Тата не стало ще до появи дівчинки, недолугий збіг обставин. Батько поспішав додому, напередодні нового року, а тут раптом з-за повороту вирулив лихач.

Що й казати, сім’я Юлі кінець грудня не любила, і не знала вона, що таке передчуття свята. Їй не клали подарунки під ялинку, не вітали з наступаючим, єдине, що пам’ятає Юля – це смачний бабусі пиріг. Вона часто дарувала внучці подарунки, але в таємно від мами.

Минули роки, бабусі не стало. Мама почала нездужати, а незабаром і зовсім злягла, про яке уже там навчання мова…

Відразу після школи, дівчина влаштувалася на роботу в магазин продавцем на неповний робочий день, а вечорами мила підлогу в одній фірмі. Сусідка допомогла по своїх зв’язках прилаштувати дівчину. Але все це стало відомо мені набагато пізніше.

А почалася ця історія на початку двохтисячних, коли я влаштувалася в одну фірму в відділ бухгалтерії. Саме там наші шляхи з Юлею перетнулися.

Чомусь нас усіх дратувала Юля. І нічого в ній поганого ніби не було. Виконавча, акуратна, тиха, але якась забита, чи що. Я дивилася на неї і думала: “Дівчині приблизно близько 20, не соромно їй з відром возитися?! А як одягається, речі немов з бабусиної скрині!”

Іноді, заради загальних веселощів, ми жартували над нею:

– Ой, Юленько, які парфуми у тебе сьогодні, конвалія називаються, так? – вся бухгалтерія в цей момент тихо реготала.

Коли ми проливали на підлогу чай, кликали Юлю. Папірець повз відра пролітає, вона ж і підбере, не самим же цією справою займатися, раз прибиральниця є. Час летів невблаганно. Незабаром Юля звільнилася. Ніхто про неї нічого більше не знав.

Я вийшла заміж на той час, народила сина. А через кілька років ми з чоловіком розлучилися. Він поїхав на інший кінець нашої батьківщини. Там у нього з’явилася нова сім’я, діти. Перший час він допомагав, висилав перекази. А потім все затихло. Довелося виходити на роботу.

Ось тут на мене і чекав сюрприз. Наша фірма ледве дихала, зарплати затримували, а потім і зовсім визнала себе банкрутом.

Довгі спроби знайти щось підходяще не увінчалися успіхом, а вже коли бачили мій вік, то відмовляли автоматично і весь мій напрацьований професійний досвід виявився зовсім нікому не потрібен. Дійшло до того, що нам з сином просто не було що їсти, ніколи не думала, що скочуся на саме дно.

Одного разу після однієї з невдалих співбесід, я зустріла приятельку, разом колись працювали в тій самій бухгалтерії. Розговорилися. Розповіла вона, що розлучилася. Заощадження, які були, швидко розтанули і довелося шукати роботу. Вона повагалась і влаштувалась прибиральницею. Правда прибирає в приватних будинках. Зарплата не така вже й маленька, люди, звичайно, трапляються різні. Є дамочки, які тикають носом у всі кути, а є і хороші, адекватні люди. Один раз приятельку навіть намагалися звинуватити в тому, що вона щось поцупила. Але в цілому, якщо закрити очі на всі негативні наслідки цієї професії, то попрацювати можна.

Після цієї розмови я не спала всю ніч, намагалася себе уявити зі шваброю в руках. У своїй квартирі я, звичайно, прибираю, але ось в чужій… Однак голод не тітка.

Після ще кількох спроб влаштуватися за фахом, я набрала номер, залишений подругою. Після співбесіди мені дали кілька адрес, я вибрала один будинок. Юлія Василівна, миловидна господиня, зустріла мене, показала фронт робіт, і я приступила до своїх нових обов’язків. А працювала я на совість, згадуючи розповіді подруги, але ніяких причіпок і зауважень з боку господині не було. Вона завжди була задоволена результатом, та і няня, яка допомагає їй з трьома дітьми завжди добре відгукувалася про жінку.

Минув місяць, я вже освоїлася в будинку і робота не здавалася мені такою вже поганою. Діти господині завжди прибирали за собою речі, мені залишалося пилососити та проводити вологе прибирання.

А не так давно я почала протирати рамки з фотографіями на камінній полиці і придивилася. Серед них попався одна стара світлина.

“Та це ж Юля! Та прибиральниця!”. Я була впевнена, що вона мене впізнала, але виду не подала, щоб мені, зарозумілій самолюбці, яка підсміювалася колись над нею, не було ніяково.

Тепер я зрозуміла значення слова “соромно”, життя змусило.

Того вечора я прибирала у вітальні і з моїх рук раптом вислизнула порцелянова статуетка Купідона. Дрібні осколки розлетілися по підлозі. Я здригнулася, почувши кроки, що наближаються. За моєю спиною стояла Юля, а я повзала, збираючи гострі осколки. Згадалися минулі роки. Ось так життя і розставляє все по своїх місцях.

– Вибачте, я розбила статуетку…

Сльози хлинули з очей, мені стало нетерпимо холодно, але раптом м’яка, тепла рука лягла на моє плече.

– Не турбуйтеся, це всього лише статуетка. Не варто так через неї турбуватися, ходімо сядемо.

Ми сіли на диван. Юля співчутливо подивилася на мене і сказала:

– Наталіє Валентинівно, я бачу, що ця робота не для вас…

Я оторопіла, боячись почути слова про те, що більше в моїх послугах Юля не потребує, але вона сказала зовсім інші слова:

– Я вас одразу впізнала, ми працювали в одній фірмі багато років назад. Ви були бухгалтером, якщо я не помиляюся. Я хочу вам запропонувати зовсім інший варіант. Мій чоловік шукає хорошого бухгалтера в нову філію, я думаю, що ви чудово впораєтеся з цією роботою.

Я закрила очі. Був переддень нового року, велика ялинка, прикрашена кульками, гірляндами і хлопавками, стояла у вітальні. Ми довго ще розмовляли з Юлею. Вона розповідала мені про своє життя. Історії її більше нагадували казку про попелюшку, а моя доля була повною протилежністю.

Відтоді ми з Юлею дружимо. Моє життя потихеньку налагодилося. Я вийшла заміж вдруге. Зараз працюю в фірмі чоловіка Юлії головним бухгалтером.

Що я хотіла донести цією розповіддю? Всього лише одну річ – життя рано чи пізно все ставить на свої місця і добре якщо буде можливість попросити вибачення.

Бережіть своїх рідних і близьких. Поважайте колег і нехай у вашому житті все складеться так, як ви мрієте.

Фото ілюстративне.