Я завжди вважала, що моєму сину дуже пощастило, коли він одружився з Оленою. Вона була гарною, вихованою дівчиною, і я була впевнена, що вона стане хорошою невісткою і для мене, а я горнутимуся до неї, як до рідної доньки.
Та й, зрештою, я завжди була готова прийняти її в родину. Але, як це часто буває, реальність виявилася трохи іншою. на жаль.
Перший рік їхнього шлюбу був просто чудовий. Мій син з Оленою жили окремо, орендуючи квартиру в центрі міста. Але потім почалися проблеми якісь.
Спершу вони просто не могли дозволити собі орендувати те житло, в якому було б комфортно. Потім був ремонт, який затягнувся на кілька місяців. І ось тут, як на мене, почалася основна проблема.
Олена не хотіла більше жити в орендованих квартирах з старими меблями і обдертими стінами.
Тому син з невісткою просто вирішили звернутися до мене за допомогою. Я ж, як свекруха, не могла відмовити своєму синові, і, здається, навіть не дуже замислювалась, до яких наслідків це все призведе.
— Мамо, ти ж розумієш, нам зараз важко знайти хороше житло. А твоя квартира — це ж справжнє багатство та розкіш, на сьогоднішній день! Ми можемо пожити у тебе, поки знайдемо хороший дах над головою, — попросив мене Михайло, мій син.
І я погодилася. Адже квартира була у мене дійсно велика, і я не користувалась усіма її кімнатами. Тому вони переїхали до мене, і з того моменту все стало у нас набагато складніше.
Спочатку я була дуже рада, що мої діти близько і я не відчуватиму себе самотньою і не буду на старості років сидіти одна. Я навіть почала часто готувати їм щось смачненьке на вечерю, наповнюючи дім запахом смачної їжі.
Але Олена, здається, не була такою вдячною за все моє добро, як я думала. Вона почала брати на себе все більше обов’язків. Вона одна почала прибирати всю квартиру, а я, за її словами, стала вже старою і не могла нормально прибирати. Невістка також взяла на себе і всі кухонні справи, а на кухні місця для мене вже не було
— Мамо, я буду готувати вже сама, вас це вже не повинно турбувати. Ви вже більше відпочивайте, в кімнаті в себе сидіть, — сказала Олена, коли я, вже не вперше, зайшла на кухню і запропонувала допомогу.
Я не могла не помітити, як вона з часом змінюється. І, щиро кажучи, я навіть почала відчувати, що вона не просто допомагає, а буквально замінює мене і хоче, щоб я відсторонилася від усього.
Це було дуже дивно і неприємно для мене.
Я просто сама виросла в сім’ї, де роль матері була важливою і почесною, і тепер я почала втрачати свою роль у власному домі.
Спочатку я намагалася це не помічати, робила вигляд, що все добре. Я подумала, що так їй просто зручніше.
Але з часом усе більше почала помічати, як невістка почала скрізь встановлювати свої правила. Вона почала змінювати навіть порядок речей у квартирі, і навіть мої звички стали їй заважати.
— Мамо, давайте я приберу в спальні, вам це краще не робити. І не забувай, що туди не можна ставити взуття, — сказала вона одного разу, коли я зайшла до своєї кімнати.
Мені це не сподобалося. Я відчувала, що поступово перестала бути господинею у своєму власному домі. Проте я намагалася зберігати спокій та думала, що може це лише тимчасове явище.
Одного вечора ми сиділи всі разом за столом, і після вечері я вирішила поговорити з Михайлом.
— Михайле, я розумію, що ти хочеш, аби Олена була щаслива, але мені здається, що вона занадто багато на себе бере. Це вже не моя квартира, а її, — сказала я, не приховуючи своїх хвилювань з цього приводу.
Він поглянув на мене здивовано.
— Мамо, я не розумію, про що ти говориш. Олена просто допомагає в усьому тобі, і це ж нормальна ситуація, ти собі відпочивай.
— Нормальна? — запитала я злегка роздратовано. — Олена може допомагати, але це не означає, що їй треба тут командувати мною. Я хочу бути в своєму домі господинею. А вона поводиться так, як ніби це її квартира, а не моя!
Михайло виглядав трохи збентежено, але сказав:
— Мамо, я розумію тебе, але ми просто не можемо зараз переїхати, у нас немає де жити, і Олена намагається зробити нам усім зручніше. Я обіцяю, ми знайдемо своє житло і поїдемо від тебе, але зараз це просто неможливо і все.
Я не могла не відчути, як моє терпіння почало танути. Я нічого не могла зробити сама в своєму домі без того, щоб мені не дорікнула невістка.
І ось, одного разу, коли я знову спробувала щось змінити в квартирі, Олена знову втрутилася.
— Мамо, ці подушки вже тут не гарно виглядають, їм тут вже точно не місце. Я подумала, що краще замінити їх на нові, — сказала вона, дивлячись на мої улюблені подушки.
Тут я вже не змовчала.
— Оленко, тобі не здається, що ти вже занадто вільно себе почуваєш у моїй квартирі? — сказала я, намагаючись говорити спокійно, але відчуваючи, як внутрішня напруга зростала.
Вона зупинилася, збентежено поглянувши на мене, і після кількох секунд мовчання відповіла:
— Я просто хочу зробити це місце затишним для нас усіх.
Але це вже не була просто допомога. Я відчула, що моє місце в домі стало зайвим. Я більше не була господинею, і це засмучувало мене і зовсім мені не подобалося.
Я зрозуміла, що якщо ситуація не зміниться, то моя квартира перетвориться на чуже житло, а не моє. Але не хотіла конфліктувати з сином, не хотіла руйнувати його сім’ю і щоб він сперечався з дружиною через мене.
Я до сих пір не знаю як мені вчинити. Але одне я зрозуміла — коли ти дозволяєш іншим людям почуватися в твоєму домі, як у своєму, то ти ризикуєш втратити свою частину цього простору і своє житло.
Можливо, мені таки потрібно вчасно невістку поставити на місце і не зважати на сина? Але як?
Фото ілюстративне.
