fbpx
Дозвілля
Син пішов, а мати молилася. Звісток від нього не було, а вона далі молилася. І коли іноді дзвонив на декілька хвилин, щоби сказати, що усе добре, вона також молилася. Що б не робила по господарству, пошепки промовляла молитву, аби лише з її сином усе було гаразд, аби Бог його оберігав

Андрій – один із воїнів світла.

Він захищає свою Батьківщину уже п’ять років. Пішов добровольцем.

– Відчуваю, що мушу бути там, – сказав мамі і попросив у неї благословення.

Материнське серце защеміло, не хотіла відпускати сина, але і відмовляти не стала. В глибині душі розуміла, що син чинить правильно, що вона його виховала таким. Він завжди слухає голос сумління. А інакше це був би уже не її син.

Та мати усвідомлювала, що тепер її чекають безсонні ночі, хвилюватиметься за сина. Але вона знає, яку найміцнішу підтримку може зараз йому дати. Те, що ніколи не підводило впродовж усього її життя – безперервна молитва.

Він пішов, а вона молилася. Звісток не було, а вона молилася. І коли іноді дзвонив і казав, що усе добре, вона також молилася. Що б не робила по господарству, пошепки промовляла молитву, аби лише з її сином усе було гаразд, аби Бог його оберігав.

Цей радісний день настав: Андрій повернувся і приїхав до мами. Хотів зробити сюрприз. Прийшов на подвір’я, усміхнений такий і гарний. Ніби нікуди і не йшов. Обійняв маму, сіли біля хати, почали розмовляти.

Мати винесла пиріжки з вишнями, які він любить найбільше. Сьогодні вона спекла саме такі – материнське серце усе відчуває.

І тут син розповів одну цікаву історію, яка трапилася з ним там, на службі.

Одного вечора Андрій, виконуючи одне завдання, разом з побратимами заблукали. Землю оповив такий сильний туман і темрява, жодної зірки на небі не було видно. До того ж вони зовсім не орієнтувались у цій місцевості серед поля.

– Хлопці надіялися на мене, а я не міг їх підвести. І тут в якусь мить, сам не знаю, як це сталося, але я зрозумів, куди треба іти, – розповідав Андрій. – Ми йшли практично наосліп, але я був впевнений, що йдемо у правильному напрямку. За годину ми дійшли до нашого місця дислокації цілими і неушкодженими. І в той вечір я увесь час згадував про вас. Неначе бачив вас перед очима, коли йшов. Це було якесь диво…

Мати слухала зі сльозами на очах. А тоді сказала: “Це моя молитва показала тобі дорогу, синку”.

І додала: “Я ні на мить не переставала молитися за тебе з того дня, коли ти пішов. Молитва рідних має велику силу”.

Андрій, який, здавалося би, стільки бачив останнім часом і так змужнів, у цей момент не міг стримати емоцій. Лише обійняв маму без слів із поглядом вдячності… Як давно він хотів це зробити.

Галина Андрусів