fbpx
Дозвілля
Сидить на вулиці жебрак, просить пожертви. Пройшов один перехожий, другий, десятий… Аж ось підходить один чоловік. Притча від Блаженнішого Любомира Гузара, над якою варто задуматись

Бог нічого не потребує, нема нічого, що ми могли би Йому дати, бо все Його. Але Він сказав, якщо ви щось зробите для тих найменших братів, голодних, бідних, хворих – то зробите це для Мене. Але є і друга причина, чому варто чинити добро, розповім її у формі притчі.

Сидить на вулиці жебрак, просить пожертви. Пройшов один перехожий, кинув декілька монет, другий, десятий… Аж ось підходить один чоловік, зупинився. Починає шукати гроші в кишенях, нічого не знаходить і каже:

– Вибач, брате, не маю що тобі дати…

– Не переживай, ти вже дав мені щось дуже гарне, – відповів жебрак.

– Та що я тобі дав?

– Ти звернувся до мене “брате”. Ніхто мені так не каже.

Ми часто недооцінюємо або не помічаємо, як людина потребуюча тішиться, коли на неї хтось звертає увагу. Людина здорова, сильна часом ображається, коли ми хочемо щось для неї зробити: “Мені нічого не потрібно, дякую, я все маю”. Людина недужа, немічна, пристаріла, на маргінесі життя може радіти увесь день, коли до неї хтось щиро звернеться.

Заради радості, яку можемо так принести Богові і ближньому, варто трудитися, жертвувати свій час і свої зусилля.

Блаженніший Любомир Гузар