fbpx
Дозвілля
Світлану ніби підмінили, та й її маму теж. Вона перестала випускати свої голки і відгороджуватися невидимою стіною кожного разу, коли мама дзвонила або приїжджала в гості. Вона завжди подумки її обіймала, в реальному житті їй поки було важко це зробити, у них з дитинства обійматися було не прийнято

Світлана чистила рибу, щоб посмажити на вечерю. Діти сиділи у своїх кімнатах і кожен займався своєю справою, молодша малювала і паралельно дивилася мультики по телевізору, а старша наводила порядок в письмовому столі. Чоловік попередив, що затримається на роботі до пізнього вечора.

А поруч, за столом сиділа Світланина мати. Вона прийшла до них у гості кілька годин тому.

— Цю рибу краще в духовці запікати, з цибулькою, знаєш, як смачно? — Запитала мама.

— Я хочу смажену, — у Світлани трохи боліла голова.

Мама помовчала і потім запитала.

— Навіщо телевізор просто так працює, лічильник же крутить. Чому ти не привчаєш дітей вимикати його відразу, як вони закінчили щось дивитися ?

Світлана мовчки знизала плечима. У неї просто не було сил брати участь у дебатах з матір’ю. Вона і так пів дня витратила незрозуміло на що, простоявши у банку.

— Чай будеш? — Запропонувала Світлана. Потім обваляла рибу в борошні з сіллю, включила газ і виклала готову рибу на сковорідку. Мама уважно спостерігала за її діями.

— Не буду і так вже дві чашки випила на ніч, мабуть, завтра знову буду мати набряки. А навіщо ти кришкою рибу накрила, вона ж так не підсмажиться, а звариться.

Світла глибоко зітхнула. Вона мовчки прибрала кришку, дістала іншу, спеціальну для риби і накрила.

— Гаразд, піду я. Пізно вже. — Мама встала з-за столу і попрямувала до дверей.

— Дівчата, я пішла, — гукнула вона онучкам.

— Папа, бабусю, — долинуло з кімнат.

— Вийдіть хоч, — Світлана гаркнула на доньок. Вони вийшли з кімнат, підійшли до бабусі, поцілували в щічку і стали біля мами.

— На добраніч, — сказала бабуся і зачинила за собою двері.

Всі знову розійшлися по своїх справах. Світлана перевернула рибу і сіла там, де тільки що сиділа мати. Подивилася у вікно і замислилася. Їй раптом згадалося, як в дитинстві, батьки подумали, що вона поцупила гроші і потягли її, в якості “уроку”, в ліс до ведмедя, як вони висловилися. Світлана дуже пручалася, але батьки витягли її з дому і потягли по дорозі. У ліс звичайно її не відвели, але налякалася тоді вона дуже сильно. Потім з’ясувалося, що гроші вона не брала, вони знайшлися, але перед нею так ніхто і не вибачився.

Потім їй згадався випадок, як вона вже підлітком розповіла мамі про своє перше кохання, що це за хлопчик і який він. А мама взяла і все розповіла батькові, потім її дуже довго не пускали гуляти і не дозволяли користуватися телефоном, щоб, як казав батько, всі нісенітниці з голови вийшли.

Після цього вона зарубала собі на носі, що не можна нічого розповідати мамі і завела особистий щоденник, але мама, звичайно ж, його знайшла і влаштувала їй таке, що Світлана запам’ятала на довго.

І все життя мама всіляко тиснула на Світлану, щоб та жила за її правилами. А донька, зціпивши зуби, в більшості випадків мовчала. Сперечатися з мамою було марно.

Риба готова. Раптом пролунав телефонний дзвінок.

— Світланко, — почула вона заплаканий голос своєї близької подруги, — мама, мама…

Вона не могла договорити.

У Світлани шалено закалатало серце, передчуваючи щось недобре.

— Катрусю, що сталося з мамою?

— Її не стало, ледве промовила вона і знову гірко схлипнула.

— Зараз буду. — Сказала Світлана і поклала слухавку.

— Дівчата, я поїхала до тітки Каті, татові я сама зателефоную. Спати, щоб лягли о дев’ять і не пізніше. — роздала вказівки жінка і вибігла з квартири.

Швидко зловила таксі і помчала в потрібному напрямку. Їй не вірилося, що тітки Ніни, яку вона так любила, більше немає, сльози котилися по її щоках, а серце стискалося від жалю. Вона не уявляла, як Катя впорається з цим, їх стосунки з мамою були повною протилежністю стосунків Світлани з її матір’ю. Вони були найближчими подругами, Катя безмежно любила свою маму, обожнювала її.

Раптом Світлана подумала, як би вона почувалася, дізнавшись, що її мами більше немає. Уявила і раптом відчула неймовірну порожнечу, таку величезну, яка швидко розросталася і в ній пропадало все, все раптом стало неважливим.

Вона швидко дістала з сумочки телефон і набрала номер мами.

— Мамо, ти вже вдома? — Швидко запитала Світлана, як тільки мама підняла слухавку.

— Он, тільки зайшла, — захекавшись відповіла вона. — Що трапилося? У тебе голос якийсь схвильований.

Ось які мами, все вони відчувають і знають, варто лише тобі сказати хоч слово.

— Тітки Ніни не стало, — тихо сказала Світлана.

— Боже ти мій, бідна Катруся, я зараз до них поїду.

— Я теж вже під’їжджаю.

Вони попрощалися. Світла під’їхала, розплатилася і швидко піднялася на третій поверх. Підійшла до подруги і обійнявшись, вони дали волю своєму жалю.

Потім приїхала мама Світлани, швидко все взяла в свої руки, чітко і зі знанням справи, роздавала вказівки.

Після цього, Світлану ніби підмінили, та й її маму теж. Вона перестала випускати свої голки і відгороджуватися невидимою стіною кожного разу, коли мама дзвонила або приїжджала в гості. Вона завжди подумки її обіймала, в реальному житті їй поки було важко це зробити, у них з дитинства обійматися було не прийнято. А мама стала дуже м’якою. Навіть якщо раптом і видавала непрохані поради, Світлану це вже зовсім не дратувало, вона зрозуміла, що тільки так мама вміє висловлювати свою турботу. І усвідомила, що втомилася тягнути на собі мішок зі своїми дитячими образами, ну ось такими були її батьки, це вже не виправити, залишається тільки прийняти.

Просто Світлана в один момент дуже чітко і ясно зрозуміла, що колись і цей час набагато ближче, ніж усім нам здається, ніхто не подзвонить і не прийде, не зверне увагу на твій схвильований голос. Хтось сказав дуже мудрі слова: «Ось Ви думаєте, що батьки будуть завжди, ну куди вони подінуться, ось вони вдома. Але ви не розумієте, що, приїхавши до них, ви можете їх вже не застати».

Фото ілюстративне.