— Світлано, а навіщо ж ти знову Марту обманюєш? — здивовано пролунав голос бабусі. У ту мить, коли я святкувала ювілей батька і раділа, що нарешті можу їм допомогти, я навіть не підозрювала, що мої старання виявилися великою батьківською таємницею
Марта завжди була гордістю своїх батьків — Світлани та Олексія. Єдина донька, розумна, працьовита, з великими амбіціями. Після закінчення школи вона мріяла про навчання у найкращому економічному університеті країни, який знаходився у столиці. Батьки жили скромно у невеликому містечку, і розуміли, що забезпечити доньці столичне життя буде непросто, але заради її майбутнього були готові на все. Вони продали стару автівку та взяли невеликий кредит, аби Марта могла оплатити перший рік навчання та проживання у гуртожитку.
Марта, усвідомлюючи їхню жертву, вчилася із подвійною старанністю. Вона швидко зрозуміла, що стипендії та епізодичних батьківських переказів недостатньо для покриття всіх витрат у великому місті. Не бажаючи обтяжувати батьків, вона вирішила знайти роботу. Це було непросто — поєднувати денне навчання та роботу, але її цілеспрямованість перемогла. Вона влаштувалася помічником адміністратора у невелику приватну фірму.
Робота була виснажливою, але Марта трималася. Головне — вона почала заробляти. Її перша зарплата стала моментом справжньої гордості. Вона негайно відправила значну частину батькам.
— Мамо, тату, це вам на допомогу, — написала вона у повідомленні.
Світлана відповіла одразу.
— Доню, це ж твої гроші. Навіщо? Навіть не думай. Нам вистачає.
Марта наполягла.
— Ні, мамо, я вже доросла і сама заробляю. Ви мені так допомогли з навчанням. Це мій обов’язок. Купіть собі щось потрібне чи просто відкладіть.
З того часу Марта щомісяця надсилала частину заробленого. Суми були невеликі, але для скромного бюджету батьків вони були суттєвою підтримкою. Вона знала, що Олексій, її батько, працює на місцевому підприємстві, яке переживає не найкращі часи, а Світлана підробляла шиттям на дому. Марта уявляла, як ці гроші допомагають їм, додають комфорту в їхнє життя, і це зігрівало її душу. Її хлопець, Максим, який також вчився і працював у столиці, захоплювався її жертовністю та рішучістю.
— Ти така молодець, Марто, — казав він їй часто. — Не всі готові так допомагати батькам, коли самі ледве кінці з кінцями зводиш.
Марта лише усміхалася.
— Вони для мене зробили все. Я просто повертаю борг.
Так минуло два роки. Марта успішно перейшла на третій курс, її підвищили на роботі, і вона вже могла дозволити собі невелику орендовану кімнату. Її батьки рідко приїжджали до неї, посилаючись на роботу та відсутність коштів на дорогу. Марта сумувала, але розуміла.
Наближався ювілей Олексія — йому виповнювалося 55 років. Марта вирішила приїхати і влаштувати справжнє сімейне свято. Вона взяла відпустку, купила подарунки та квитки на потяг. Максим не зміг поїхати через важливий проєкт на роботі, але надіслав через Марту великий кошик із фруктами та солодощами.
Коли Марта приїхала, її зустріли радісні батьки. Світлана накрила чудовий стіл, приготувавши всі улюблені страви доньки. За столом зібралися тільки найближчі — ще була бабуся Марти, Анастасія Петрівна. Вечір був теплий і затишний. Марта розповідала про своє навчання, про роботу, про Максима. Батьки із захватом слухали.
У розпал свята, коли Марта подарувала батькові новий годинник, а матері — красивий шарф, вона знову нагадала про грошові перекази.
— Сподіваюся, вам вони були доречними, — сказала вона, посміхаючись. — Я намагалася щомісяця надсилати.
Олексій кивнув.
— Звісно, доню, дуже нам допомогло. Дякуємо тобі. Ти наша опора.
Світлана мовчала, лише посміхаючись. У цей момент втрутилася бабуся Анастасія Петрівна.
— Ну, Світлано, а навіщо ж ти знову Марту обманюєш? — здивовано запитала вона. — Яка допомога?
На столі запанувала тиша. Марта відчула, як серце стискається від несподіванки.
— Що ти маєш на увазі, бабусю? — тихо запитала Марта, дивлячись на збентежену матір.
Світлана різко підвелася.
— Мамо, не говори дурниць.
— А я й не говорю, — відрізала Анастасія Петрівна. — Марто, твоя мама всі твої гроші, які ти надсилала, не витрачала на дім чи на себе. Вона їх всі збирала.
— Збирала? Навіщо? — здивувалася Марта.
— Щоб повернути тобі, коли ти закінчиш університет, — твердо сказала бабуся. — Вона вважає, що ти сама вчишся, сама працюєш і це несправедливо, щоб ти ще й нас забезпечувала. Вона хотіла тобі потім їх віддати, щоб ти могла купити собі житло чи інше. Вона сказала, що ти дуже засмутишся і не погодишся брати назад, тому вирішила приховувати.
Марта розгублено дивилася на матір. Світлана стояла, опустивши голову.
— Мамо, це правда? — ледь чутно запитала Марта.
Світлана заплакала і кинулася доньці на шию.
— Пробач мені, доню! Я не хотіла, щоб ти так тяжко працювала. Я знаю, як тобі непросто в столиці. Я просто не могла їх витрачати, коли ти сама себе утримуєш. Я все складала у скарбничку, думала, це буде твій стартовий капітал. Я хотіла тобі потім їх тихенько віддати. Ти ж так наполягала, що я не знала, як відмовитися.
Олексій підійшов до них і обійняв обох.
— Так, Марто. Це моя ідея була. Ми обоє вирішили, що так буде правильно. Ми не хотіли тебе обтяжувати. Нам справді всього вистачає.
Марта відчула змішані емоції. Це була не образа, а глибоке зворушення. Вона стільки часу думала, що рятує батьків від скрути, а вони, навпаки, таємно збирали її власні кошти, дбаючи про її майбутнє.
— Але ж я могла їх використовувати для себе, — сказала Марта, витираючи сльози. — Ви могли мені просто сказати.
— Ти б не прийняла, — впевнено сказала Світлана. — Ти б одразу припинила перекази. А ми хотіли, щоб ти почувалася добре, допомагаючи нам. І ось ці кошти — вони всі твої. Я їх поклала на окремий рахунок.
Бабуся Анастасія Петрівна кивнула.
— А я ж казала Світлані, що так не можна! Що брехня все одно відкриється. Але вона така вперта.
Марта обійняла матір ще міцніше. Не було потреби більше слів. Її батьки, навіть у цій невеликій, на перший погляд, хитрості, виявили величезну батьківську любов і безкорисливість. Вона зрозуміла, що для них головне — її добробут, а не їхня тимчасова фінансова допомога.
Вечір продовжився у теплій атмосфері. Марта відчувала себе найщасливішою донькою у світі. Гроші, які вона надсилала, тепер мали для неї новий сенс. Вони були не просто сумою, а символом подвійної любові: її любові-турботи про батьків і їхньої любові-жертовності заради неї.
Наступного дня Марта поїхала додому, але вже з легким серцем і з розумінням, що її сім’я — це її справжній скарб. Тепер вона знала, що ці гроші допоможуть їй зробити великий крок у житті — купити свою невелику квартиру у столиці, і це буде спільним досягненням.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Світлана, приховуючи від доньки, що вона не витрачає її гроші, а збирає для її ж майбутнього? Як би ви поставилися до такого вчинку?
Якщо ця історія торкнулася вашого серця, будь ласка, поставте свою вподобайку та напишіть коментар. Ваша думка дуже важлива!
