fbpx

Світлана Іванівна з 24 квартири була неприступною, як нескорений пік гірської вершини. Одного разу, відчинивши двері, вона побачила на килимку біля дверей, маленький скромний букетик фіалок. Здивовано озирнувшись навколо, вона вирішила, що хтось ненароком загубив цю красу

У нашому ЖЕКу з’явився новий електрик. Йому було близько п’ятдесяти років. Дідком його назвати, язик не повертався. Завжди підтягнутий. Гарно вдягнений. На обличчі чарівна посмішка. Ну а як працівник, то взагалі рівних йому просто немає.

Він був чарівний і дуже старанний. Особливу увагу він приділяв Світлані Іванівні з 24 квартири. Вона була неприступною, як нескорений пік гірської вершини. Одного разу, відчинивши двері, вона побачила на килимку біля дверей, маленький скромний букетик фіалок. Здивовано озирнувшись навколо, вона вирішила, що хтось ненароком загубив цю красу.

Вона підняла квіти, обережно обтрусила їх від неіснуючої пилюки і піднесла до обличчя. Фіалки пахли ніжними спогадами її, давно забутої, молодості. Світлана Іванівна передумала йти по справах і повернулася знову в квартиру. Взяла чисту склянку, набрала в неї води і урочисто поклала фіалки на комод.

А в цей час, поверхом вище, задоволений своєю витівкою, забувши про вік, підстрибуючи, як молодий юнак, спускався електрик Степан. Так, так це він так обережно, попередньо витрусивши килимок, залишив на ньому фіалки. А зараз настав час розповісти про наших героїв більш докладно. Зазирнути в їхнє минуле, для того щоб підвести розповідь до до логічного завершення. І так почнемо зі Степана.

Частина перша. Степан, і його перше кохання.

Степан народився в глухому селі. До четвертого класу він навчався в своєму селі, а далі йому доводилося ходити за знаннями пішки цілих 12 кілометрів. Коли пощастить, за ними приїжджав шкільний автобус. А в бездоріжжя хлопчикові доводилося місити бруд чобітьми. Закінчив школу, влаштувався працювати в лісгосп. Потім звільнився, зібрав речі, попрощався з рідними і поїхав аж до Сибіру де влаштувався на будівництво автомагістралі. Роботи він не боявся взагалі. Йому подобалося тамтешня природа, не порівняти з лісом, який був навколо його маленького українського села. І найголовніше дуже багато молодих, запальних, і життєрадісних таких же ж, як він молодих людей з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу.

Були там і дівчата. Серед них виділялася красою і незабутнім поглядом дівчина, з вогненно-рудим волоссям.

Ім’я у неї було сонячне і світле під стать їй самій, Світлана. Дівчина довго не звертала увагу на статного, спортивного хлопця. Він приносив їй з лісу перші весняні квіти. Але вона з презирством дивилася в його бік. Але одного разу в ясний сонячний день він знайшов на вирубаній ділянці лісу фіалки. Ці маленькі ніжні квіточки точно повинні були розтопити її крижане серце.

Назбиравши невеличкий букетик, він обв’язав його травою і сховав у фуфайку до вечора. Після роботи, дівчата, як завжди, сіли на колоді біля своєї нічліжки, лузали насіння, шепотілися і сміялися, дивлячись у бік хлопців. І тут Степан наважився. Він несміливо підійшов до Світлани, і витягнувши з-за пазухи букетик фіалок, простягнув їх дівчині.

Світлана замовкла від подиву. Потім на її обличчі буквально на секунду засяяла посмішка. Вона простягла руку, взяла букетик і піднесла його до обличчя. Потім різко піднялася і втекла в свій будиночок. Степан не знав, як це розуміти, і ще кілька хвилин стояв непорушно. Потім опустивши голову пішов до себе. Зранку Степан поїхав на роботу і до вечора вони вже не бачилися.

Увечері Степан намагався знайти Світлану, але її ніде не було. Він не витримав і підійшов до дівчат, запитав, де дівчина. Виявилася у неї піднялася температура і її ушпиталили. Назад Світла не повернулася. Потім до нього дійшли чутки, що вона повернулася додому в Україну (дівчина була його землячкою).

Так не і розпочавшись, закінчився роман Світлани та Степана. Але світлий образ дівчини він проніс через усе своє життя.

Частина друга. Світла, Світланка, Світлячок.

Світла з першого класу була лідером. Всі її слухалися беззаперечно. Спочатку вона була ланковою, потім старостою класу. А потім її одноголосно вибрали керівником комсомольської організації. Коли БАМ оголосили будівництвом століття і відправили туди найдостойніших, ніхто не здивувався тому, що Світлана виявилася однією з тих хто поїхав.

Дівчатам було нелегко в умовах вічної мерзлоти. Але ж вони найкращі і тому мали триматися гідно.

Світлана вже звикла до морозів, хоч у неї вдома вони й не такі суворі. А ще їй зігрівало серце те, що найкрасивіший хлопець на ділянці очей з неї не зводив. Коли прийшла весна, він узявся приносити їй усяке сміття з лісу, яке називав квітами.

Але одного разу він приніс фіалки. Підійшов, і при всіх, подарував їй букетик. Світлана мало не впала від щастя. Сердечко калатало, і ось-ось готове було вистрибнути. Вона ледве стримуючи сльози щастя, втекла до будиночку. До вечора у неї піднялася температура, вона подумала що це від надлишку почуттів. Вона навіть вийшла на роботу. Але їй ставало все гірше і гірше.

Дівчину відправили в госпіталь, а через тиждень вона полетіла додому. Дівоча гордість не дозволила їй залишити свою адресу Степанові. Потім вона про це шкодувала усе своє життя. І кожен раз навесні, коли на кожному розі продавалися фіалки, вона згадувала Степана. А запах фіалок змушував знову і знову тремтіти.

Післямова.

Світлана сиділа в кріслі і розглядала альбом з фотографіями. Пожовклі, старі, де вона була молодою, красивою і сильною. Серед інших були фото з будівництва автомагістралі їх було небагато. І ось взявши до рук одну з них вона стала уважно розглядати фото того хлопчини, який жив у її серці усі ці роки. І раптом вона зрозуміла звідки взялися фіалки на її килимку. Жінка взяла телефон. Спочатку трохи вагаючись, а потім швиденько ніби боячись спізнитися, набирала номер ЖЕКу.

На іншому кінці відповіла диспетчер.

— Слухаю вас. Що трапилося?

— У мене щось сталося з електролічильником терміново надішліть електрика.

— Це не може почекати до завтра? Електрик зараз на виклику.

До завтра не можна ніяк відкладати, вона і так через свою гордість, усе своє життя відклала на завтра.

— Ні, ні не можна це терміново, зараз. Скажіть йому, що на нього чекає Світлана з 24 квартири.

Через пів години пролунав дзвінок у двері. Вона підійшла до дверей, звичним жестом поправила волосся, хотіла запитати, хто там, але передумала і відкрила двері. На порозі стояв Степан. Навіть роки не владні над ним він був таким же ж гарним і струнким. Вони стояли одне навпроти одного. Кожен думав про своє. Вона про те що даремно тоді не залишила свою адресу. А він, що ось, нарешті, через стільки років знайшов її, і тепер уже ніщо не завадить їм бути разом!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page