Тетяна повільно витирала посуд, намагаючись не звертати уваги на пильний погляд своєї свекрухи.
Дарина Сергіївна сиділа за кухонним столом, постукуючи пальцями по стільниці – звичка, від якої у Тетяни вже був лише один негатив.
— Ти неправильно складаєш тарілки, — нарешті промовила до неї свекруха. — Скільки разів говорити тобі — великі мають стояти ззаду, а менші попереду.
Тетяна промовчала, продовжуючи складати посуд так, як це робила все своє життя. То була її кухня, її шафи, її тарілки.
Але останні три роки кожна її якась, навіть найменша, дія супроводжувалася коментарями Дарини Сергіївни.
— І рушник уже час поміняти той, — не вгамовувала мати чоловіка. — Зовсім не стежиш за чистотою.
Тетяна поставила останню чашку і обернулася до свекрухи:
— Дарино Сергіївно, може, ви самі тоді займатиметеся господарством, якщо знаєте що і я к краще робити?
– Що ти, Тетяно, – свекруха, від подиву, аж сплеснула руками. – Я ж просто раджу тобі. Хочу допомогти тобі стати гарною господинею, якою я колись була в молоді роки.
– За десять років шлюбу я якось справлялася без різних порад, – Тетяна витерла руки. — І до вашого переїзду ніхто не скаржився ні на що.
Свекрусі відповідь не дуже сподобалася:
— Іван мій просто надто добрий до тебе. Не хоче тебе засмучувати.
Тетяна спокійно та глибоко вдихнула, дорахувала до десятої.
Три роки тому, коли Іван запропонував забрати до себе його маму, “що залишилася зовсім одна”, Тетяна погодилася не роздумуючи. Їй здавалося, що це тимчасово — місяць, може, два. Що свекруха просто перечекає важкий період після продажу квартири і щось підшукає собі.
— Мама трохи втомлена після переїзду, — казав Іван. – Їй потрібна наша підтримка і допомогла.
Тетяна кивала, вірячи, що робить добру справу. Але незабаром стало зрозуміло — Дарина Сергіївна не збирається нікуди їхати більше. Більше того, мати Івана почала встановлювати у квартирі свої порядки, не зважаючи ні на що.
Спочатку це були якісь лише дрібниці – переставлені вази, перевішані картини, зміна фіранок. Потім почалися зауваження щодо приготування, навіть манери Тетяни одягатися.
— Тобі не здається, що ця сукня аж надто коротка для заміжньої жінки? — незадоволено запитувала її свекруха за сніданком.
— У твоєму віці я набагато праворніша та працьовитіша була, а вже троє дітей мала, — говорила вона за обідом.
— Чому ти не готуєш Іванові його улюблений суп із фрикадельками? – Цікавилася мати за вечерею.
Іван вдавав, що не помічає непорозумінь між мамою та дружино, йому так просто легше було. Чоловік йшов рано, повертався пізно, а всі спроби Тетяни поговорити з ним про непрості відносини у них з мамою і про її вічні докори, закінчувалися однаково:
— Люба, ну це ж моя мама. Вона дуже хоче нам добра, не зважай на ті докори її.
Тетяна постійно дивилася на чоловіка, не впізнаючи в ньому того рішучого чоловіка, за якого виходила заміж. Поруч із матір’ю Іван ніби мінявся на очах, перетворюючись на слухняного хлопчика, маминого сина.
– Тетяно! – неприязний голос свекрухи повернув її в реальність. — Ти слухаєш мене чи ні?
– Вибачте, задумалася про своє, – Тетяна спробувала посміхнутися. — Що ви казали там мені?
— Я кажу, що треба поміняти вже цю плиту, — Свекруха постукала по старій газовій плиті. — Це зовсім нікуди не годиться.
— Плита це ще нормально досить працює, не хочу зайвих грошей витрачати на неї, — заперечила Тетяна. — І потім зараз немає зайвих грошей на такі покупки.
– Немає грошей? — свекруха здивовано звела брови. — А на чоботи, які ти нещодавно купила, були? І на цю твою нову сукню, що ти купила на свята як і абонемент у фітнес?
– Це мої особисті справи і кошти мої, – твердо сказала Тетяна. — Я їх заробляю та маю право витрачати на себе. Я ж і так економлю і елементарні речі та недорогі лише беру.
— Особисті гроші у сім’ї? – Перебила свекруха. — От в наш час такого не було! Все було спільне і все! А ти лише й думаєш про себе!
– Про себе? – Тетяна розгорнулася до матері чоловіка обличчям. — А хто останні три роки оплачує комунальні платежі? Хтось купує продукти? Хто платить за інтернет, яким ви цілими днями користуєтеся також?
— Я думала, що ти все це робиш просто від душі. А ти, виявляється, рахуєш кожну копійку мені, що витрачаєш?
— Не кожну копійку, я ніколи не рахувала цього, — похитала Тетяна головою. — Тільки ті, що йдуть на утримання людини, яка мешкає у моїй квартирі і навіть не думає брати участь у витратах і ще й докоряє постійно і не поважає мене.
– Ах, ось як? — мати підвелася з-за столу. — Значить, дорікаєш шматком хліба? А може, мені нагадати, скільки я для тебе зробила? Хто сидів біля тебе, коли ти занедужала минулого року? Хто готував, доки ти була з температурою?
— Ви про той тиждень, коли я застудилася? – Уточнила Тетяна. — І за це я маю бути вам вдячна до кінця життя?
У цей момент у коридорі грюкнули вхідні двері — повернувся Іван.
Мати миттєво змінилася на обличчі:
— Іване! Іди скоріше сюди! Ти не повіриш, що мені тут твоя дружина наговорила!
Іван увійшов на кухню втомлено:
– Що трапилося вже тут у вас?
— Твоя дружина дорікає мені кожним шматочком хліба! Просить з мене гроші за проживання!
Тетяна стояла біля вікна. Ця кухня, колись її улюблене місце в будинку, тепер здавалася чужою та зовсім не затишною.
Кожна річ тут мала відбиток присутності свекрухи — від нових фіранок “у правильну клітинку” до розставлених по-своєму баночок зі спеціями. Мати чоловіка скрізь все робила по своєму.
– Тетяно, це правда? — Іван обернувся до дружини. — Ти справді просиш з мами гроші?
— А що ж у цьому такого поганого? — тихо спитала дружина. — Хіба не справедливо брати участь у витратах, якщо живеш у чужій квартирі?
– Чужій квартирі? – обурилася свекруха. – Я думала, ми одна сім’я і у нас все спільне! А ти, значить, вважаєш мене чужою?
– Сім’я? Тоді чому за три роки ви ніколи не запропонували допомогти з оплатою рахунків? Чому вважаєте, що можете розпоряджатися тут усім, хоча це мій дім, як заманеться?
— До чого тут рахунки? – Втрутився Іван. — Мама допомагає нам по господарству, готує часто також.
– Готує вона часто? Ти маєш на увазі, коли викидає приготовлену мною їжу, бо “це не по-правильному”? Або коли критикує кожну мою дію на кухні?
Іван розгублено переводив погляд вже із дружини на матір свою:
— Мамо, це правда, чи ні?
– Не слухай її, сину! — сплеснула руками мати. — Я просто хочу навчити її бути гарною господинею, якою я колись в молодості була, ти ж пам’ятаєш! А вона!
– А сьогодні знаєш, що я виявила? Весь мій посуд, який я збирала роками, мама твоя викинула на сміття! Тому що він не красивий!
— Це був старий мотлох! – Заперечила свекруха. – Я купила новий сервіз, гарний!
Тетяна аж почервоніла, щоб говорити спокійно. Три роки мовчання далося в знаки:
– Ви приїхали до нас погостювати! На якийсь час! А перетворили мій дім на свій і осіли тут назавжди! Вказуєте як жити, що носити, як готувати!
– Віка, заспокойся, – спробував втрутитися Іван.
— А ти знаєш, як вона називає мене за твоєю спиною? Не дуже гарними словами! – Віка повернулася до чоловіка.
Мати заметушилася:
— Не слухай її, синку! Це все вигадки! Вона перебільшує, як завжди.
– Ні, не вигадки! – Тетяна дістала телефон. – Хочеш послухати записи? Я почала їх робити місяць тому, коли зрозуміла, що ти мені не віриш!
Іван спохмурнів:
– Ти записувала розмови з мамою?
— А що мені залишалося робити? — гірко спитала Тетяна. — Ти мене не чуєш! Не бачиш, що діється! Я у своєму власному будинку почуваюся чужою!
— Сину, Іванку мій, — втрутилася мати, — хіба ж можна вірити дружині, яка записує розмови? Це ж не гарно!
– Не гарно? — Тетяна зробила крок до свекрухи. — А викидати чужі речі це гарно? А користуватися чужою добротою, не вкладаючи жодної копійки — це як називається?
— Давайте все всі просто заспокоїмося.
– Ні, – твердо сказала Тетяна. – Більше ніяких “заспокоїмося”. Я три роки мовчала усім. Досить.
Тетяна повернулася до чоловіка:
– Вибирай, Іване. Або твоя мати з’їжджає протягом тижня від нас, або наш шлюб закінчено.
– Що? – здивувалася свекруха такому повороту. — Ти чуєш, сину? Вона ставить тобі якісь умови ще! Вибирати між дружиною і рідною матір’ю!
– Ні, – похитала головою Тетяна. — Я прошу його вибрати між хорошою сім’єю і тим життям недобрим, в яке ви перетворили наш шлюб.
Іван просто стояв, опустивши голову:
– Тетяно, але куди мамі йти? У неї ж немає житла.
— Де гроші від продажу її квартири? – Запитала Тетяна. — Три роки тому вони були. Куди вони поділися?
Мати різко замовчала, а Іван розгублено подивився на матір:
— Щоправда, мамо, а куди пішли гроші від продажу твоєї хати?
– Це не ваша справа! Я не зобов’язана звітувати! Але їх не так вже й багато і я не зможу купити собі навіть однокімнатну квартиру біля вас. Йти мені більше немає куди.
— Зате ми повинні вас утримувати? — Тетяна похитала головою. – Ні, Іване. Вирішуй зараз — або твоя мати з’їжджає, або я подаю на розлучення.
З цими словами Тетяна вийшла з кухні, залишивши чоловіка наодинці з його думками та його матір’ю. Наступні кілька днів у квартирі панувала гнітюча тиша. Іван йшов рано і повертався пізно, явно уникаючи розмови.
Мати демонстративно не помічала невістку, а Тетяна намагалася якнайменше перебувати вдома.
Щовечора, повертаючись із роботи, Тетяна сподівалася, що Іван нарешті ухвалить рішення. Але чоловік мовчав, занурений у свої думки.
П’ятого дня Іван не прийшов додому вчасно. Тетяна сиділа на кухні і вже хвилювалася. Боялася, що чоловік залишить її і обере маму.
А Іван зовсім не знав, що має зробити. Кого йому обрати? Як вийти з ситуації, що склалася вдома? Як йому вірно вчинити?
Фото ілюстративне.
