Стала випадковим глядачем, як молодий тато вчив свою маленьку донечку їздити у парку на двоколісному велосипеді.
Згадала, як непросто було освоїти це мистецтво у п’ятирічному віці. Спочатку здавалося, що неможливо тримати рівновагу на двох колесах, але потім, коли у якийсь момент це врешті вдається, не забудеш це вміння уже ніколи.
Тато, який вчив свою дитину їздити, увесь час підтримував її, майже не відпускаючи. Коли ж відпускав на декілька секунд, постійно повторював: «Тримай кермо рівно».
Пройде час… Батько буде змушений відпустити доньку із спокійним серцем, що навчив її ще змалку їздити. Вона візьме велосипед і вирушить у свою дорогу.
Те, що тато навчив її їздити, не гарантуватиме, що вона ніколи не падатиме, не розбиватиме колін, коли стане дорослою. І зовсім не означає, що відпустивши її саму, він перестане хвилюватися за неї. Але так важливо, щоб на крутих схилах і кам’янистих дорогах донька завжди пам’ятала татові слова: «Тримай кермо рівно!». Напевно він надіятиметься на це, коли одного дня дозволить собі відпустити її у власну життєву подорож.
Батьки не можуть завжди оберігати своїх дітей. Але можуть ще від малку вчити їх долати перешкоди самостійно. Це найцінніше, що можна дати дітям.
Автор: Галина Андрусів, “Тримай кермо рівно!”
