fbpx
Дозвілля
Сповістив мене син, що надумав одружуватись. Я радію, чекаю невістку на гостину, а вони не йдуть. Пів року зволікали, аж доки я не витримала і не викликала сина на серйозну розмову. Дмитро глибоко зітхнув і почав розповідати

Виховувала я свого синочка одна. Чоловік залишив нас з Дмитриком, коли він був ще зовсім малесенький. Пішов до іншої жінки. Набагато молодшої за мене та й при грошах гарних пані була. Її тато був власником якоїсь фірми.

І з того часу жила я тільки заради свого єдиного синочка. Працювала на трьох роботах одночасно щоб у нього було все. Він був моєю єдиною надією на світле майбутнє. Жили ми з ним удвох у маленькій квартирці на окраїні міста. Через те, що я постійно працювала, то й не помічала як мій син ріс. І ось я не встигла й кліпнути як Дмитро вже закінчив університет і влаштувався на роботу.

Працює він за своєю спеціальністю економістом у гарній великій компанії. Заробляє достатньо, на життя йому вистачає, трохи навіть і мені дає, але щоб придбати автомобіль чи квартиру необхідно довго збирати гроші. Тому живемо ми разом у моїй квартирі.

Справді, мені стало трохи легше, коли син почав заробляти сам собі на життя. Аж гора с плечей. Але мене непокоїла одна річ — те, що моєму сину вже майже тридцять років, а він все ще неодружений. І тут, несподівано для мене, прийшов мій син і сказав, що у нього з’явилася дівчина і вони збираються одружуватися. Я звісно зраділа за нього, але на той момент не знала хто вона, скільки їй років та ким вона працює. Дмитро мені толком нічого не розповідав. Сказав тільки те, що живе вона недалеко від нас також у маленькій квартирці з сім’єю.

І ось минуло вже майже пів року, а я все ще не познайомилася з майбутньою невісткою. І Дмитро жодного разу не привів її до нас додому, навіть коли я була на роботі. Я вже почала перейматися, що там думають її батьки про нас, адже син не веде дівчину у наш дім.

Тому я вирішила ввечері, коли син прийде з роботи, з ним серйозно поговорити. Ми сіли вечеряти і я почала розмову, випитувала хто вона, чому до нас не ходить і коли взагалі обіцяне весілля.

Правда мене ошелешила. Цій Оксані насправді всього двадцять років, а вона вже має двох діточок і була заміжня. З першим чоловіком вони прожили три роки, але не склалось.

Крім цього всього вона вже при надії третьою дитиною вже від мого сина. Однокімнатна квартирка у старому будинку належить їй, от туди Дмитро на побачення до неї і ходить.

Розписалися вони, мене не послухалися. А я була звичайно проти такого шлюбу. Що ж я скажу нашим родичам та друзям. Як я буду їм в очі дивитися після того як вони дізнаються все.

Та молоді звісно мене не послухали і стали жити разом, вже в п’ятьох в отій малесенькій квартирці. Була я там… Одна єдина кімната дев’ять квадратів і п’ятеро осіб в ній, троє з яких діти. Не витримала довго і пішла ковтаючи сльози. Ввечері син прийшов з пропозицією: вони переїздять у мою двокімнатну, а от я у їхню маленьку.

Можливо, для нього все легко і просто: переїдь, мамо, бо нам тісно. Але для мене мій дім, моя квартира то ціле життя. Та й ремонт у мене новий. П’ять років робила по-тихеньку щоб на старість комфортні умови мати. Тільки змішувач у ванні п’ять тисяч коштує, а кабіну душову діти в перший же день зламають.

Не погодилась я і все. Винною себе почуваю, хоч і розумію, що ніби як моєї вини і не має в тому а все ж… Сплю ночами погано все думаю. А може погодитись, щоб оце почуття провини мене облишило?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.