Події
Сповідь дружини, яка зрозуміла як цінувати свого чоловіка: п’ять місяців тому у мого Миколи стався обширний інcyльт

“Дорогі жінки, у мене виникло бажання поділиться з вами своїми жіночими переживаннями. П’ять місяців тому у мого чоловіка Миколи стався обширний інcyльт з ускладненнями на очі. За п’ять місяців в лікарні він втратив м’язову масу настільки, що не може стояти на ногах. Очі відновлюються, але поки в очах двоїться. Лікарі сказали, що все відновиться. Просто потрібен час.

Я чекаю з нетерпінням, коли мій чоловік видужає, але цей час очікування став особливим періодом для мене. Сьогодні я їду з Миколою на перевірку до лікаря і багато думаю.

Думаю про те, як все було до цього і як зараз. Життя змінилося за одну добу. Звичайно, мені не вистачає мого колишнього чоловіка. Адже те, що було звичайною справою – чоловік поруч, займається своїми звичними справами, тепер стало для мене мрією. Наприклад, вже півроку мій чоловік не керує автомобілем, це роблю я, адже, це було звичайною його справою.

Пам’ятаю, як іноді бурчала: «Чому туди повернув», дорікала: «Не гальмуй так різко…». Думаю, як же це було нерозумно. Коли мій чоловік знову сяде за кермо, це буде справжнім святом для мене. Адже зараз я сама їжджу за товарами, відводжу і забираю дітей, вожу чоловіка до лікаря… Все сама і сама. Микола їде зі мною і мовчить. Або спить. Так як він вживає сильні ліки, його розум, як в тумані. Ми не можемо просто взяти і поспілкуватися як раніше. А це було так просто, так зазвичай. Зараз ми багато мовчимо…

Дивлюся я на жінок і думаю: «От би вони цінували кожну хвилинку, підтримували свого чоловіка більше, дивилися б на нього з захопленням, просто за те, що він сидить за кермом і везе».

Нібито нічого особливого, але якщо це різко забрати, ти тільки тоді розумієш, що втратила. Мені також доводиться робити самостійно все: виплати, оренда, адже на мені лежить весь тягар відповідальності за сім’ю, який завжди був на чоловікові. Елементарно, не помічалося, яка була важлива робота чоловіка в дрібницях – просто прикрутити щось, прибити цвях, підняти важку річ.

Так, ми жінки все можемо самі, але ми не помічаємо, як все це просимо робити чоловіка. І глибоко в серці ми відчуваємо себе жінками, тому що за нами доглядають і нам допомагають. Мені складно, незвично, дивно без плеча мого коханого. Мій чоловік живий, він одужає. Все буде добре, але поки складно. Я усвідомила, як багато чоловік значить. Яка величезна це цінність і сила. Зараз прийшов час служити чоловікові. Завжди чекала, що чоловік віддає, а тепер вчуся робити і віддавати сама. Я йому кажу компліменти, підбадьорюю, за нього молюся, приношу йому все, що потрібно, накриваю його, купаю, одягаю.

Найзворушливіша частина мого служіння чоловікові, коли я мию і витираю йому ноги, на колінах, перед інвалідним візком. Моє серце кожного разу приходить в повне смирення. Я вчуся терпінню, коли повільно одягаю його, коли він повільно встає з моєю підтримкою, повільно сідає і чистить зуби. У цей момент весь світ зупиняється. Тільки я і мій чоловік. Приділяю йому всю увагу. Але ж так повинно бути в звичайному житті, не лише коли хворієш.

Коли ви останній раз мили чоловікові ноги? Ви скажете: «Та ну його, ще й ноги мити, нехай він спочатку до мене ставиться нормально, нехай цінує мене більше!». Я теж так вважала. Але що може бути прекрасніше – послужити коханому чоловікові фізично, духовно, душевно. Тільки б він був здоровий. І жив. Тепер я зрозуміла мою частину як дружини – визнати, приділити увагу, підкріпити, поправити ковдру, обійняти, молитися. Я йому потрібна зараз як ніколи ще. Я його ноги, його руки, його очі, його мова. Він не може зараз без мене, ніяк.

Сподіваюся, я отримала такий урок, що коли він буде повністю здоровий, я не поміняю свого служіння і буду так само допомагати, так само служити. Так хотілося б донести цю думку до примхливих жінок, до тих, які тільки вимагають, але не служать. Зараз я спостерігаю за парами. І повірте, найдивніше для мене зараз бачити дружин, які не цінують чоловіків. Знала б ти, яка коштовність поруч з тобою, ти б так себе не вела!

Ми – жінки, часто думаємо, що тільки ми коштовності, а чоловік так, додаток до коштовності. Ми – принцеси, а чоловіки – слуги. Це привілей мати чоловіка, бути сім’єю, бачити, як ростуть діти. Я обіцяла на нашому весіллі бути вірною в здоров’ї і хворобі. Прийшов час виконати обіцянку.

Читайте також: Що конкретно повинна робити жінка, щоб чоловік був успішним та багатим?

Бути вірною в хворобі – значить якщо потрібно, то стати його руками, ногами, опорою, коли опори немає. Це означає, коли ти сильно втомилася, а він не може сам щось зробити, ти встаєш і робиш це за нього. З любов’ю, з терпінням. Це коли він не може за себе постояти, коли не може за себе сказати, ти говориш не як за себе, а як за нього. Так як би він за себе сказав. Як би він себе захистив. Бути вірною. Без нарікань, без жалю до себе.

Так цікаво, кожен раз, коли я лягаю спати, я розумію, що чиню правильно, що це набагато вище, ніж вимагати й очікувати. Микола зараз не пам’ятає, скільки йому років, який рік. У нього тимчасова втрата пам’яті. Я завжди думала, що у мене погана пам’ять, але зараз Бог довірив мені бути пам’яттю мого чоловіка. Буду вірною пам’яттю мого чоловіка стільки, скільки знадобиться. Чудово в цій ситуації бачити, як Бог служить мені. Як Він заповнює всі потреби мої і дітей. Неймовірно, постійно, вірно, кожен день. Я бачу Його міцну руку всюди. Він мій Захисник, він моя опора, з Ним я говорю і виливаю своє серце. Він забезпечує нас і оточує турботою. Навіть коли потрібно щось прибити, прикрутити, навіть підстригти траву біля будинку – завжди, якимось дивним чином, з’являються помічники. Прийде час, Бог знову покладе відповідальність на чоловіка, але я рада, що змогла переоцінити те, що маю”.

Автор – Renata Kulakevich

Related Post

facebook