Ну чому так буває? Адже все було так добре: кохання-зітхання, ідилія у відносинах. Куди це все дівається після весілля? І чи є життя після штампа в паспорті?
Ми зустрічалися вже три роки. Я тихцем обирала весільну сукню, а він новий спінінг. Тоді я вирішила, що якщо натяки не допомагають, то треба говорити прямо. Одного разу я просто запитала, коли ми вже зіграємо весілля? Він був здивований, виявляється, він думав, що для мене це не важливо. Але раз я так хочу, то він згоден стати моїм чоловіком. Я прийняла це за пропозицію і стала складати список запрошених. Це було так захоплююче і весело. Ми проживали порізно, тому очікування спільного життя було таким хвилюючим і бажаним. Я уявляла, як же класно буде засипати, і прокидатися разом. Я мріяла, як буду готувати йому сніданки, і прасувати сорочки. Господи, яка наївна я була!
Наше весілля минуло як я і мріяла: біле плаття, довга фата і чорний строгий костюм мого нареченого. Але святкування закінчилося і настав ранок.
День перший після весілля: ми прокинулися разом. Я думала це рай. Тепер я дружина і пора бігти готувати сніданок своєму коханому чоловікові. Через тиждень мені захотілося, щоб сніданок приготували мені. Але виявилося, що мій чоловік зовсім не вміє готувати. Навіть омлет або грінки до чаю. Але з ким не буває, впораюся, я ж його люблю.
Після місяця щоденного прасування його сорочок, мені захотілося купити йому футболку, яка не мнеться. Ще через місяць я натякнула, що час йому самому вчиться прасувати. Але мене чекала новина: він не вміє цього робити.
Постійне прибирання та миття посуду почали мене пригнічувати. І чому ж я не здивувалася, коли дізналася, що мій любий не вміє мити посуд і тим більше прибирати. Ось тут я не витримала і влаштувала першу сцену. Першу в нашому спільному житті. На щастя, мій чоловік швидко зрозумів і сказав, що буде вчитися, і почне мені допомагати.
Ми жили в очікуванні свята. Попереду був перший день народження мого чоловіка як одруженого мужчини. Це означало, що до нас прийдуть батьки і друзі, і мені потрібно буде скласти іспит на «хорошу господиню». Я трохи хвилювалася. Попросила чоловіка мені допомогти, але він «затримався» на роботі і мені довелося самій добу провести на кухні готуючи їжу на торжество.
Йому пощастило, що він залишився живий після повернення додому. До речі «іспит» я здала на відмінно. Гості були задоволені, свекруха оцінююче поглянула на стіл, але нічого не сказала. Відсутність критики з її боку – це вже моя маленька перемога.
А потім, я занедужала. І що ви думаєте? мій чоловік просто втік. Як потім мені пояснив, він не вміє доглядати за нездоровими людьми. У нього починається щось схоже на паніку і він просто тікає.
Тепер у мене питання: а воно мені треба? Цей шлюб узагалі. Краще розвестись доки молода, чи все ж зберегти родину і перевиховати чоловіка, як радить моя мама?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
