Соромно за чоловіка перед друзями. Живемо із чоловіком уже 26 років. Сина виростили і поставили на ноги. Сім’я у нас середнього достатку, але на все необхідне завжди вистачало, не нарікали. Три роки тому чоловік влаштувався водієм в одну сім’ю, досить відому та багату, і став дуже пристойно заробляти.
Здавалося б, радіти треба. Але є і зворотний бік медалі – чоловік став дуже зарозумілим і хвалькуватим на кожному кутку хизується достатком, а до інших ставиться, як до невдах.
Найжахливіше, що він так поводиться серед наших близьких знайомих, з якими ми товаришуємо вже багато років. Як не зустрінемося, починає хвалитися, яку їжу ми їмо, одяг яких марок купуємо і таке інше.
А наші друзі всі прості і, звісно, їм неприємно слухати такі промови. Кожен живе, як може, і я їх чудово розумію. А мені за нього в такі моменти дуже соромно. Намагаюся робити зауваження, то він і на мене огризається і ображається, каже, що я маю пишатися таким чоловіком.
Дійшло до того, що нас і в гості перестали запрошувати, а іншої компанії ми не маємо. Ось і сидимо самі вдома, п’ємо поодинці дорогий алкоголь, а поговорити до душі нема з ким. Чоловік вважає, що друзі нам заздрять, а я розумію, що їх він просто злить своїм хвастощом.
Та й мене, правду кажучи. Ніколи не думала, що простий душевний хлопець перетвориться на таку самозакохану і дурну людину.
