Навіть у найстрашніших снах солдати Великої Вітчизняної не могли уявити, що сьогодні Росія воюватиме з Україною.
Що в Росії повториться фашизм і що путлерівська пропаганда буде ще цинічнішою за геббельсівську.
Згадаймо всіх полеглих у тій… і у цій війні. А вірш – про нас із вами, про всіх нас.
СОЛДАТ ВЕРТАВСЯ ІЗ АТО
То дощ, то сніг. І холодрига. Де заблукала ця весна?
Вночі – мороз, в обід – відлига, хіба то, людоньки, життя…
Маршрутка гепала по ямах, і пасажири були злі,
на вікнах – шторки в темних плямах, на кріслах всі чохли брудні.
Комусь робота – як кормига, бо платять тільки копійки,
комусь – прем’єр ще той барига, лише розказує казки.
На лабутенах пишна дама затіяла страшний скандал,
на ногу дядько став їй прямо, а в неї мешти фірми “Sal”.
На кріслі спав чи прикидався один хлопчина молодий,
а поруч дід на ціп спирався, блідий стояв і ледь живий.
Хтось розмовляв по телефону, а хтось із пляшки пиво пив,
і всі дуріли від шансону, й ніхто нікого не любив.
Біля дверей стояв солдатик, вертавсь до мами із війни,
в лівиці він тримав букетик – ці перші квіточки весни.
І усміх юнака – як промінь, що вийшов раптом із-під хмар.
В маршрутці стихли свари й гомін, не стало вже боїв і чвар.
Сказав він людям дуже тихо: “Мої ви любі земляки,
я заберу від вас все лихо, візьму до лівої руки.
Я заберу ваші невзгоди, і дощ, і сніг – хіба біда?
Немає горя від негоди, бо горе там, де є війна”.
З плеча упала в хлопця куртка, правиці в нього не було.
Немов відірвана пелюстка… Солдат вертався із АТО.
Оксана Максимишин-Корабель
За матеріалами видання radar
