fbpx

Сьогодні подруга, у якої ми живемо у Берегово, розповіла, як супроводжувала на кордон жінку із чотирма дітьми. Із Маріуполя

Вирвалися евакуаційним автобусом. Вона вчителька. З чотирьох дітей рідна лише одна.

Друга – племінник, дитина сестри. Сама сестра вийшла в якийсь із днів з бомбосховища чи за водою, чи за їжею і не повернулася.

Третя дитина – сусідів. Батьки загинули, а її помітили у руїнах сусідського будинку та забрали до себе у підвал.

Четверту дитину вона побачила, коли з першими трьома бігла на евакуаційний автобус. Сидів поряд із неживими батьками. Схопила його і рюкзак, бо подумала, що у рюкзаку, напевно, документи. Так воно й було.

Виїхали дивом. Автобус, який їхав за ними, розстріляли.

На кордоні вона так і сказала – дозволу ні на кого з дітей, крім одного, немає, робіть, що хочете. Їх усіх випустили. Виїхали далі до Угорщини.

Потрібно щось написати на завершення історії, але я не розумію, що. Я просто взагалі не розумію.

Ксения Хижняк(актриса театру та кіно. Є резидентом театраТеатр-студія імпровізації «Чорний квадрат»).

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page