День святих мyчениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії має сумну історію.Трагедія Софії та її дочок розгорнулася у часи раннього християнства, коли віруючі християни піддавалися в Римській Імперії жopcтоким переслiдуванням.
Відомо, що Софія була християнкою родом з Мілана, що жила у II столітті нашої ери. Трьох своїх дочок Пістіс (Віра), Елпіс (Надія) і Агапе (Любов) Софія виховувала у християнській традиції, прищепивши їм віру та любов до Бога. Дівчатка вражали сучасників своїми чеснотами, освітою та знанням Святого Письма. Коли до влади дійшли чутки про помітну християнську сім’ю, жінку та її дітей схопили.
Сам римський імператор Адріан затребував від них відректися від віри і принести жepтву язичницьким богам, однак вони відмовилися. Тоді за наказом імператора маленьких дівчаток піддали жopcтoким тopтуpaм. Найстаршій з них, Вірі, тоді було всього 12 років. Надії, – 10, а молодшій, Любові, – 9 років. Софію змусили спостерігати за мyкaми та зaгибeллю дочок, вона пoмepла на наступний же день біля їх мoгили. Церква зарахувала їх до лику святих. Мощі мyчeниць з 777 року покояться у французькому Ельзасі, в церкві Ешо.
Що таке віра. надія. любов у нашому житті?
Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упевненість людини в існуванні якого-небудь явища, визнання його реальності.
Віра – це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває людина. Тому віра – це беззастережне прийняття людиною обраного нею ідеалу.
Залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра – впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життєвим досвідом людини, починаючи від її народження. Наївність цієї віри полягає в тому, що її носії не усвідомлюють своєї протилежності дійсності. Вся повсякденна діяльність, а також перші спроби філософствування, наукового пізнання ґрунтуються на засадах цієї віри. Не є винятком і релігія.
Релігійна віра – впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприродних і надісторичних сил – богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідомості, посідаючи головне місце в її структурі. Вона існує як елемент психіки, що охоплює емоційно-вольову та інтелектуальну сфери душі віруючого. Тому таку віру вже неможливо звести до чуттєво обмеженої сфери.
У повсякденній життєдіяльності людини її впевненість в існуванні сил, на які можна розраховувати, спирається на особливий стан чуттєвих переживань і свідомості – надію. Поняттям “надія” позначають почуття і усвідомлення людиною сподівання на позитивні наслідки змін, що відбуваються у світі. Змістовно це почуття і усвідомлення сповіщають людині її наближення до обраного нею ідеалу чи “віддаленість” від нього.
Надія – це почуття й усвідомлення людиною необхідності змін.
Надія на об’єктивну дійсність – цілком природний наслідок найпершого, найпримітивнішого усвідомлення людиною себе, належності до світу. Найперша надія спирається на осмислення неспростовного факту, що існування світу є головною умовою існування людини взагалі.
Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дійсність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідомим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, принципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з’являється любов.
Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дійсність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідомим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, принципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з’являється любов.
Любов – це потреба душі відчувати свою гармонійну єдність із невідомими властивостями та силами світу, бо інакше вона постійно перебуватиме під пapaлізуючим впливом відчуття жaxу перед неосяжністю та ворожістю світу. Любов – це те, що формує здатність до почуттєвого виявлення окремих предметів і явищ як невід’ємної умови свого існування. Такі предмети та явища мають уявлятися настільки необхідними людині, що одна лише думка про можливість втратити їх може спричинити почуття самознищення. Змістовно любов є ставленням людини до когось або чогось як такого, без чого не можна жити.
Читайте також: Віри, Надії, Любові та їх матері Софії: дата свята та що не варто робити в цей день жінкам
Любов – це почуття й усвідомлення людиною предмета чи явища як невід’ємної умови свого існування.
Слід зауважити, що однозначного визначення поняття “любов” немає. І кожен із вас може спробувати подати своє розуміння цього слова.
Слід розрізняти любов як поняття про те, що притаманне людській душі, і сам процес переживання стану, що визначається як любов. Наприклад, християнське вчення про любов Бога до свого творіння (світу, людини) виконує цілком поняттєву, а не почуттєву функцію. Уявлення про любов Всесильного Творця до свого творіння дає віруючій людині душевну рівновагу, почуття надії на Божу допомогу. Це відбито у поширених серед християн висловлюваннях: “на все воля Божа”; “Бог – це добро”; “Бог на поміч” тощо. Однак заповідь “люби ближнього свого” покликана пробудити в людині не поняттєві (тобто логічні) переживання, а почуття емоційної єдності з іншими людьми як непересічними спонуками життя.
Залежно від обставин та досвіду певне коло людей, предметів сприймається невід’ємною умовою власного гармонійного буття людини, без яких воно сповнене душевних мyк і стpaждань. Тому любов – це передусім почуття, притаманне людині, яке полягає у здатності сприймати світ, природу, життя, конкретних людей, певні предмети як умову свого існування. Відсутність цих неодмінних умов спричиняє непевність, почуття втрати життєдайної опори, звичних підстав для надії.