fbpx
Дозвілля
Сьогодні, 30 вересня, не просто Віри, Надії, Любові і Софії іменини, це свято найвищих духовних цінностей людини

День святих мyчениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії має сумну історію.Трагедія Софії та її дочок розгорнулася у часи раннього християнства, коли віруючі християни піддавалися в Римській Імперії жopcтоким переслiдуванням.

Відомо, що Софія була християнкою родом з Мілана, що жила у II столітті нашої ери. Трьох своїх дочок Пістіс (Віра), Елпіс (Надія) і Агапе (Любов) Софія виховувала у християнській традиції, прищепивши їм віру та любов до Бога. Дівчатка вражали сучасників своїми чеснотами, освітою та знанням Святого Письма. Коли до влади дійшли чутки про помітну християнську сім’ю, жінку та її дітей схопили.

Сам римський імператор Адріан затребував від них відректися від віри і принести жepтву язичницьким богам, однак вони відмовилися. Тоді за наказом імператора маленьких дівчаток піддали жopcтoким тopтуpaм. Найстаршій з них, Вірі, тоді було всього 12 років. Надії, – 10, а молодшій, Любові, – 9 років. Софію змусили спостерігати за мyкaми та зaгибeллю дочок, вона пoмepла на наступний же день біля їх мoгили. Церква зарахувала їх до лику святих. Мощі мyчeниць з 777 року покояться у французькому Ельзасі, в церкві Ешо.

Що таке віра. надія. любов у нашому житті?

Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упев­неність людини в існуванні якого-небудь явища, визнан­ня його реальності.

Віра – це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває людина. Тому віра – це беззастережне прийняття люди­ною обраного нею ідеалу.

Залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра – впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життє­вим досвідом людини, починаючи від її народження. Наїв­ність цієї віри полягає в тому, що її носії не усвідомлюють своєї протилежності дійсності. Вся повсякденна діяльність, а також перші спроби філософствування, наукового пізнан­ня ґрунтуються на засадах цієї віри. Не є винятком і релігія.

Релігійна віра – впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприрод­них і надісторичних сил – богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідо­мості, посідаючи головне місце в її структурі. Вона існує як елемент психіки, що охоплює емоційно-вольову та інтелек­туальну сфери душі віруючого. Тому таку віру вже немож­ливо звести до чуттєво обмеженої сфери.

У повсякденній життєдіяльності людини її впевненість в існуванні сил, на які можна розраховувати, спирається на особливий стан чуттєвих переживань і свідомості – надію. Поняттям “надія” позначають почуття і усвідомлення людиною сподівання на позитивні наслідки змін, що відбу­ваються у світі. Змістовно це почуття і усвідомлення спо­віщають людині її наближення до обраного нею ідеалу чи “віддаленість” від нього.

Надія – це почуття й усвідомлення людиною необхід­ності змін.

Надія на об’єктивну дійсність – цілком природний на­слідок найпершого, найпримітивнішого усвідомлення люди­ною себе, належності до світу. Найперша надія спирається на осмислення неспростовного факту, що існування світу є головною умовою існування людини взагалі.

Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дій­сність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідо­мим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, прин­ципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з’являється любов.

Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дій­сність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідо­мим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, прин­ципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з’являється любов.

Любов – це потреба душі відчувати свою гармонійну єдність із невідомими властивостями та силами світу, бо інак­ше вона постійно перебуватиме під пapaлізуючим впливом відчуття жaxу перед неосяжністю та ворожістю світу. Лю­бов – це те, що формує здатність до почуттєвого виявлення окремих предметів і явищ як невід’ємної умови свого існу­вання. Такі предмети та явища мають уявлятися настільки необхідними людині, що одна лише думка про можливість втратити їх може спричинити почуття самознищення. Змістовно любов є ставленням людини до когось або чогось як такого, без чого не можна жити.

Читайте також: Віри, Надії, Любові та їх матері Софії: дата свята та що не варто робити в цей день жінкам

Любов – це почуття й усвідомлення людиною пред­мета чи явища як невід’ємної умови свого існування.

Слід зауважити, що однозначного визначення поняття “любов” немає. І кожен із вас може спробувати подати своє розуміння цього слова.

Слід розрізняти любов як поняття про те, що притаманне людській душі, і сам процес переживання стану, що визна­чається як любов. Наприклад, християнське вчення про любов Бога до свого творіння (світу, людини) виконує цілком поняттєву, а не почуттєву функцію. Уявлення про любов Всесильного Творця до свого творіння дає віруючій людині душевну рівновагу, почуття надії на Божу допомогу. Це відбито у поширених серед християн висловлюваннях: “на все воля Божа”; “Бог – це добро”; “Бог на поміч” тощо. Од­нак заповідь “люби ближнього свого” покликана пробудити в людині не поняттєві (тобто логічні) переживання, а почут­тя емоційної єдності з іншими людьми як непересічними спо­нуками життя.

Залежно від обставин та досвіду певне коло людей, пред­метів сприймається невід’ємною умовою власного гармоній­ного буття людини, без яких воно сповнене душевних мyк і стpaждань. Тому любов – це передусім почуття, притаман­не людині, яке полягає у здатності сприймати світ, природу, життя, конкретних людей, певні предмети як умову свого існування. Відсутність цих неодмінних умов спричиняє не­певність, почуття втрати життєдайної опори, звичних підстав для надії.

Джерело.

Related Post

facebook