Бабуся може вигадати що завгодно. Навіть сказати, що щось зникло з квартири. «Так що, хлопче, будь дуже уважним». Так і сказали.
Першу половину дня він відпрацював в «нормальних» квартирах, в яких можна з’явитися без побоювання. І в обідній час ─ пішов до бабусі.
Попередження виявилося марним. Йому довго не відкривали. Кілька разів перепитували, а чи дійсно він слюсар.
Нарешті, двері відчинилися. На порозі старенька, сухувата, дрібна, сутула.
Він за нею. Вона йшла повільно, човгаючи капцями. Показала кран. Сказала, що вода тече, і їй доводиться «платити за кожну краплю» через лічильник.
Він розкрив сумку, дістав інструмент. Бабуся крутилася біля нього. Розповідала, що дуже боїться шахраїв. Вони можуть влізти в квартиру і всіляке таке. Іноді їй здається, що вночі хтось лізе по газовій трубі до балкону. Встане з палицею ─ вигляне з вікна і зітхне з полегшенням: здалося, слава Богу.
Він працював, не відповідав. Та й про що можна з бабусею розмовляти? Зробив кран. Бабуся сказала, що у неї і на кухні щось трапилося. Перемістилися туди разом. Вона попереду ─ повільно, човгаючи капцями, він за нею, переступаючи з ноги на ногу, як за натовпом людей на ескалатор в метро.
Поки він дивився, що трапилося з краном, вона поставила на плиту каструлю. Порізала хліб. Дістала з шафи стару перечницю. З холодильника з’явилася різана цибуля на блюдечку укритому поліетиленовим пакетом: від запаху.
Він сказала, що добре б кран поміняти. Тому що цей, який стоїть, зовсім ненадійний. Крану вже багато років, і йому пора на спочинок.
Бабуся, не питаючи, буде він їсти чи ні, веліла йому помити руки. Він щось пробелькотів, думаючи, що незручно стареньку об’їдати. Але вона суворо перервала: «Годі тобі, не розмовляй, а руки помий і сідай».
У ванній вона подала йому рушник. І знову ─ тихесенько пошкандибала на кухню. Він повільно пішов за нею.
Налила йому в тарілку супу. І собі трошки. Сіли поруч. Їдять. На плиті почав посвистувати чайник.
Бабуся, знову не питаючи, зачерпнула з каструльки добавки. Він мовчав, відчуваючи, що говорити нічого не треба. А вона, як ніби це її онук, розповідала, що сьогодні вночі прокидалася без ліків, і щось її в грудях почало давити, а за стіною хтось пересував меблі. Було чутно. І взагалі сусіди часто чомусь рухають меблі. І завжди пізно.
Налила йому чай. Присунула вершкове масло. І цукерки, які лежали в мішечку.
Він пив чай, а бабуся говорила, що у неї одна квітка на підвіконні чомусь висох. Хоча вона її поливала-поливала і від сонечка прибирала на стіл. «І чого їй не вистачило, не можу збагнути»?
І слухати ці промови було добре, затишно. Маленькі домашні розповіді, які не вимагають обговорення. Розповіді з життя самотньої чистенької бабусі.
Після чаю він сказав, що потрібно купити новий кран. Вийшов з квартири і пішов у магазин. Йшов і думав, що у нього на душі чомусь світло. Наче в дитинстві побував. У бабусі, у своєї. Хоча у нього й не було бабусі ніколи.
Повернувся. Поміняв кран. Він хотів піти, не взявши з неї ні копійки. Але вона його зупинила. Сказала, що пенсію отримує. Що гроші у неї є.
Він показав їй чек з магазину. І назвав суму ─ за роботу. Не взяти було не можна. Навіщо бабусю ображати?
У передпокої запитала: «А звати тебе як»? Він назвав себе. Потім вирвав з блокнота аркуш, написав своє ім’я і номер телефону. Сказав, щоб вона йому подзвонила, якщо що.
Фото ілюстративне.
