Переживши «дистанційку» з двома дочками-школярками і допитливим синочком 5-ти років, «вприкуску» з власною віддаленою роботою на ноутбуці, ледь не зненавиділа весь світ. Допомогти мені було нікому. Батьки перебували на відстані в 400 км, в своєму маленькому селищі міського типу. Батько моїх чудових дітей незабаром після появи довгоочікуваного сина (ох, як же колишній умовляв мене подарувати йому спадкоємця) промовив сакраментальне:
— Вибач, ти – прекрасна жінка, але я зустрів іншу.
Мовив і полинув у світле майбутнє до прекрасної розлучниці.
Ось так і вийшло, що в цьому році я твердо вирішила відпочити на повну котушку, і мої батьки мене підтримали. Вірніше, вони самі запропонували забрати до себе онуків на літній період. Як же я зраділа (вибачте, діти!). Мені так захотілося на море, щоб і «білий пісок, і теплий вітер в обличчя», але раптово закрили «турецький напрям» і злетіли до небес ціни значно скоригували плани. 2 тижні на нашому півдні – ось все, що я могла собі дозволити без шкоди сімейному бюджету.
Замість пансіонату, вивчивши всі відгуки, вибрала не дуже великий гостьовий будиночок. Приїхала. Господиня Марина мене зустріла дуже привітно, і кімната мене повністю влаштувала. Заселилася, і в перший же вечір познайомилася з ще одним гостем, Ігорем. Він, як і я, відпочивав один.
– Давайте я вам дорогу до пляжу коротку покажу, – запропонував він чемно, а я і не відмовилася. Засмаглий доглянутий чоловік здався мені цілком пристойним і безпечним.
Поки йшли до моря, розмовляли. Так, нічого особливо особистого. Про природу, про погоду. Поплавали до упаду, і так само дружно зібралися в зворотний шлях. Дуже скоро з’ясувалося, що в гору йти не так весело, і Ігор запропонував звернути в імпровізоване кафе. Під просту їжу в супроводі місцевих напоїв мій супутник розповідав про себе. Виявилося, що він на 2 роки старший від мене, живе в сусідньому місті. Сказав, що нещодавно розлучений, але дітей у нього немає.
Пам’ятаю, як я подумала, що на півдні ну абсолютно всі – неодружені бездітні холостяки, ну і про себе вирішила аналогічну інформацію видати.
– Живу поряд з вами, в 40 кілометрах. Можна сказати – земляки. Розлучена вже 4 роки, – помовчала, дивлячись в неймовірні, сталевого відтінку, очі Ігоря. – Слухайте, давайте «на ти» перейдемо.
Так і закрутився мій курортний роман. Нарешті я відчула, що, виявляється, не «ломовий кінь», а як і раніше весела і легка на підйом 35-річна жінка. Втім, відчувала я себе набагато молодше! Компліменти привабливого чоловіка, танці кохання і сонце. Що, хіба не маю права на шматочок жіночого щастя? Знову ж – він, за його словами, вільний, мене – теж нікому в невірності дорікнути! Так що вирішила запалювати так, щоб чортам в пеклі жарко стало.
У будинку ми практично не з’являлися, вважаючи за краще весь час проводити біля моря або на екскурсіях, самі нудні з яких в компанії Ігоря ставали цікавими. Через тиждень мій кавалер переїхав до мене в номер. Марина тільки раділа, адже у неї додаткова кімната звільнилася. Миттю пролетіли мої 2 тижні, і Ігор навіть поміняв квитки, щоб їхати разом, хоча міг залишитися ще на 10 днів.
Чесно кажучи, думала, що на автостанції ми розлучимося назавжди, а наші зізнання залишаться на курорті. Ми роз’їхалися по своїх містах, але Ігор і на рідній землі горів бажанням продовжити спілкування. В одну із зустрічей, приїхавши до мене в місто, він заявив:
– Слухай, давай спробуємо жити разом. Може я переїду до тебе?
Якось віджартувалась. Прийшла додому після приємної зустрічі в готелі, і ось тепер сиджу і голову ламаю: як же зізнатися в тому, що насправді я – багатодітна мама? Ігор же відразу випарується! Та й дітям як зізнатися в тому, що у мене хтось є і чи варто. Адже дітей троє. Не одне і не два – троє.
Лячно в дім чужого чоловіка приводити. Лячно довіритись комусь аж настільки. Подруга говорить спробуй, а я й не знаю, чи варто?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
