Стояла нестерпна липнева спека. Ми валялися на дачі тітки Валі і дядька Діми і унаслідок цієї самої спеки безбожно лінувалися. Ми – це я і троє синів тітки Валі – Льонька, Мишко і Володька. Старший Василь в наших забавах участі не брав, він взагалі був хлопчиком серйозним, схожим на Знайку з мультфільму, тому його ніхто ніколи не називав Ваською, тільки повним ім’ям. Та й не було його тоді на дачі, він поїхав ночувати з батьками в місто, рано-вранці у них були там якісь справи.
– Мама сказала город полити, – Мишко потягнувся, гойдаючись на затишному кріслі-гойдалці, – Давай, Льоню, йди, сьогодні твоя черга.
– Не можу, – Льонька лежав на підлозі, – У мене проблеми.
– Які ще проблеми? – Володька недовірливо подивився на молодшого брата, – Ти ж абсолютно здоровий?
– У мене виявили складну болячку, чесно. Василь сказав. Забув як називається! Наталю, там на кушетці моя сорочка, подивися в кишені, папірець з назвою.
Я, нехотя підвелась, знайшла Льоньчину сорочку, в кишені якої дійсно знайшовся папірець. Акуратним почерком Василя було виведено «pigritia rasa».
– Льоню, ти що? Справді маєш проблеми? Це небезпечно? – Я злякано подивилася на одного, – А що тебе турбує?
– Та ну, – Володька простягнув руку, – Дай я подивлюся.
Він взяв у мене з рук записку, покрутив:
– І справді, Василь писав, його почерк, – Володька повернувся до Льоньки, – Це що, серйозно?
Той промовчав, тільки кивнув головою.
– Ти це, лежи, – Мишко схопився, – Ось, Наталя з тобою посидить. А ми з Володькою підемо город поллємо.
Хлопці пішли, а Льонька запропонував:
– Ну що, в «лото»?
– А тобі можна? – мені було до сліз шкода друга, – Може, просто полежати?
– А як же позитивні емоції? Тобі ж сказали сидіти зі мною, розважати, тішити і взагалі догоджати.
– Ну давай.
Мишко з Володькою, закінчивши всі городні роботи, повернулися і застали нас, граючими в “лото”.
– Ти що! Зараз моя черга! – незважаючи на стан друга, збиралася стукнути його по голові, – Думаєш, якщо нездужаєш, то тобі все можна?
– Стій! – Мишко перехопив мою руку, – Ми ж не знаємо, що це за проблема, може і справді така страшна. А ти його по голові!
На вечерю зварили картоплю, дістали малосольну рибу.
– Слухай, а тобі можна це їсти? Може, тобі щось приготувати? – Володька дбайливо подивився на молодшого брата і в очах у нього з’явилися сльози. Він у нас досить вразливий і сентиментальний, – Я можу котлет посмажити, якщо хочеш. Або суп зварити.
Льонька поблажливо сказав:
– Гаразд вже, я як всі.
Ми поїли, Льоньку напружувати не стали, посуд помили самі, лягли спати.
На наступний день приїхав Василь. Ми відразу на нього накинулися з розпитуваннями, що з Льонькою? Скільки йому залишилося? Василь дивився нас нерозуміючими очима:
– Яка ще болячка?
Побачивши листок із записом, він почав сміятися. Це було так несхоже на завжди спокійного розважливого хлопчика, що ми оторопіли. Посміявшись, Василь сказав:
– Ех ви, розумаки! «Рigritia rasa» – це з латинської «чиста лінь»!
Льонька довго від нас ховався, але відплата все одно наздогнала: ми відловили його і змусили одного поливати город.
Він ходив зі шлангом по картопляному полю і міркував уголос:
– Ось є день геолога або день будівельника. Цікаво, чому немає дня ліні? Це було б моє улюблене свято, – зітхнув Льонька.
Сьогодні абсолютно випадково дізналась, що 20 серпня – Всесвітній день ліні. Виявилося, це свято існує з 1985 року, а ми й не знали.
Ну що ж, знатимемо коли святкувати, всі любителі полінитися.
Автор: Natalya Khikhidna.
Фото – ілюстративне(pexels).
