fbpx
Події
Сім’я їсть картоплю, а чоловік нишком наминає креветки

Розчарувалася в коханому чоловікові. Я з сином харчуюся бюджетно, а чоловік тихцем ласує креветками та іншими смаколиками сам. Начебто дрібниця, але так прикро… А він на мене ще й надувся, що я йому їжею докоряю.

З Олексієм ми одружилися три роки тому і майже відразу я дізналася, що при надії. Ми не планували дитину так рано, були проблеми з житлом, але мене заспокоював і чоловік, і батьки з обох сторін, що все буде добре. Батьки допомогли нам зібрати на перший внесок і ми взяли двокімнатну квартиру на виплату.

Я дуже переживала, як ми будемо вносити платежі, адже мені доведеться сидіти вдома, а потім малюк буде ходити в садок, а лікарняні як – в загальному, у мене було безліч питань, переживань і невпевненості. Але чоловік мене обіймав і говорив, що я хвилююся на рівному місці. Не ми перші, не ми останні. Все буде добре – повторював він мені як мантру.

Мені ж було неспокійно, особливо в такий складний час, коли можна запросто втратити роботу. Я планувала працювати просто до кінця, як би не було важко, але я зароблю грошей. Але не все склалося так райдужно.

Я переносила все дуже важко. Від запахів було м’яко кажучи поганенько. Словом, у лікарів я бувала частіше, ніж на роботі. Мені здавалося, що все проти мене.

– Так заспокойся ти, я з тобою теж ганяла на огляди без кінця, але все ж нормально зараз, он ти яка красуня, – говорила мені мама.

У якийсь момент я просто відпустила ситуацію. Чоловік оточував мене турботою і увагою, я заспокоїлася і почала чекати появи нашого синочка.

Я спокійно пішла у відпустку, чоловік цілком нормально забезпечував сім’ю, проблем не було. У нас з’явився синочок, мене всі вітали, це був найрадісніший момент в моєму житті. Почалися мої будні мами.

Перший рік сина збігся з сумною новиною – моє колишнє місце роботи закрилося, точніше фірма збанкрутувала і повертатися мені нікуди. Новина мене підкосила, я розраховувала, що вийду з декрету і буду працювати. А тут ще знайди роботу, молоду маму навряд чи будуть чекати з розпростертими обіймами.

Тим більше, що у чоловіка на роботі справи стали йти гірше. Криза докотилася і до них, частину персоналу звільнили, частину залишили зі збільшенням завдань і урізанням зарплати. Нічого хорошого, звісно, але хоч так.

Чоловік почав приходити додому пізніше, мовчазний і дратівливий. Я намагалася його не чіпати, не діставати з питаннями. До його приходу вдома завжди була вечеря. З грошима, як я вже говорила, вдома було не дуже, але я завжди намагалася готувати смачно і найбільш ласі шматки підкладала чоловікові, він же годувальник, працює, йому треба поповнювати сили.

Він зазвичай без ентузіазму копирсався в тарілці, але я списувала це все на втому. Але недавно з’ясувала, що до втоми така поведінка не має відношення.

Спалился чоловік дуже нерозумно. Віддав мені джинси в прання, а я завжди перевіряю кишені, щоб не випрати випадково те, що не слід. В кишені я знайшла вчорашній чек з магазину. Перелік продуктів мене вразив. Там були і креветки, і сир, і готові м’ясо по-французьки, і салати. Чек вийшов більше п’ятсот гривень. Я стільки витрачаю на продукти, які ми їмо кілька днів, а він за один присід уминає. Нишком від сім’ї.

Вечерю я не готувала, ми з дитиною поїли і все. Чоловік, прийшовши з роботи, дуже здивувався відсутності звичної уваги з мого боку і вечері на столі. Я кругами не ходила, виклала відразу все. Реакція чоловіка просто приголомшлива – він поставив одне питання “І що такого?”.

Я навіть не знаю, як дорослому чоловікові пояснити, що такого. Але я спробувала.

– Тобто, це нормально, що я копійки рахую, вишукую акції, та ще тобі намагаюся шматочок найкращий віддати, а ти топчеш за один присід бюджет, який я витрачаю майже за тиждень?!

– Я заробляю і можу собі дозволити так харчуватися. Мені хочеться смачненького, я його купую, які питання? Я так емоції покращую, хтось випиває, а я їм.

– А чому не можна додому це принести, чому треба десь нишком подалі від сім’ї?

– На двох дорого виходить. Треба ж економити, у нас іпотека, якщо ти не забула. Та й у тебе з роботою не ясно що ще.

Прикро було до сліз. На мені можна економити, я і порожню картоплю з’їм, бо синові купую краще, чоловікові бідному віддаю краще. А я так, по залишковому принципу.

Чоловік ще й на мене образився, що я його докоряю їжею. Мовляв, він тут всю сім’ю на собі тягне, а я через якусь їжі йому сцени влаштовую.

Збираю речі, з’їжджаю до батьків. Нехай далі лопає делікатеси, тільки вже вдома, чого ховатися по закутках.

Фото ілюстративне.