Я всюди чую, що кохання – головна складова будь-якого шлюбу. Але я не погоджуюсь з цим виразом. 15 років зі штампом у паспорті, але без кохання. Я цілком можу сказати, що щаслива і впевнено заявляю, що шлюб без любові може бути міцним.
Ще в юності я покохала. Це була всепоглинаюча пристрасть та безмежне почуття. Я вийшла заміж за чоловіка, який не цінував мене і не шанував. Він любив гульнути і вважав, що треба жити так, щоб більше не хотілось. Я народила сина, але й для нього в серці чоловіка місця не було. Навіщо виходила заміж? Кажу ж, кохала! Він пішов і я стала матір’ю-одиначкою, яка ненавидить чоловіків. Я твердила, що ніколи більше не відкрию серце жодному чоловікові.
Час йшов. Я працювала та виховувала сина. Не мала бажання, та й часу влаштовувати особисте життя. На роботі зі мною залицялись співробітники, але я була непохитна. Якось на дні народження подруги я познайомилась з чоловіком. Він був одружений, тому я не стала закриватись і уникати спілкування з ним.
Ми стали друзями. Добрими. Згодом він розлучився і теж був розчарований в жінках. Я намагалась пояснити йому, що не всі такі, як колишня. Він переконував мене у тому ж щодо чоловіків.
З ним на мене чекало відкриття: не всі мужики є погані. Є й такі, з ким можна поговорити, хто підтримає та не засудить. Ми стали бачитись і виливати один одному душу. Я була рада, що зустріла цю людину.
Мій друг став частим гостей у моєму будинку. Він потоваришував з моєю дитиною. Вони завжди мали спільні теми для розмови. А одного разу чоловік освідчився мені в коханні. Я була приголомшена і не знала, як реагувати. Мені здавалось, що я втрачаю друга, адже аналогічних почуттів не відчувала. Але він був поруч, став мені опорою та підтримкою. Я дозволила себе любити, тоді як для мене він був лише найкращим другом.
Я поговорила із сином і він сказав, що хотів би мати такого батька, як мій новий знайомий. З рідним татом хлопчик не спілкувався. Тому ніколи було за вічними гулянками. Я пообіцяла придивитись ближче і спробувати знайти в душі хоч якісь почуття до чоловіка, що мене любить.
Рано-вранці, у присутності сина чоловік запропонував стати його дружиною. Я не стала відмовляти, оскільки прогнозувала такий результат подій. Виходу було два: погодитись чи розстатись. Мені не хотілось втрачати дбайливу і добру людину. Я вже виходила заміж через кохання і нічого з цього не вийшло. Тому вирішила ризикнути та довіритись долі. Я погодилась. Ми тихенько розписались і зажили в своє задоволення.
Ми через багато пройшли разом. Був період, коли мій син дуже захворів. Тоді чоловік днями й ночами сидів біля його ліжка в лікарні, тим самим даючи мені відпочити. А коли мені повідомили, що я не зможу більше народити жодним словом, не висловив невдоволення. Адже він дуже хотів другого малюка.
Нова свекруха була незадоволена вибором сина. Я їй не подобалась. Напевно, вона відчувала, що я не люблю чоловіка. Але при цьому я його ціную та поважаю. Я очікувала, що через цю жінку у нас можуть бути неприємності. Але мій чоловік заявив, що зробив вибір і вдруге розлучаєтьсь не збирається. Свекрусі довелось прийняти нас із дитиною. Зі свекром у мене проблем не виникало. Здається, йому все одно на кому одружений його син. Він не підтримував нас, але й лізти у наше життя не став.
Сьогодні нічого не змінилося. Ми дружні з чоловіком, поважаємо одне одного. Я люблю його, але по-своєму.
Це не всепоглинаюче кохання, про яке пишуть у книгах. Але він мені дорогий.
Всі ці 15 років я дякую Богові, що він послав мені цього чоловіка. Він завжди підтримував мене і розумів із півслова. Я для нього центр Всесвіту, а мого сина він називає своїм. Хлопчик у відповідь вважає його батьком. Багато подруг засуджували мій вибір. Вони вважали, що без кохання шлюб не зможе існувати. А я довела, що такий союз може бути міцним та довговічним. Наш триває вже 15 років. Є почуття набагато важливіші за любов такі як повага, довіра і подяка. І мені не потрібно нікого іншого. Я найщасливіша жінка у світі і це завдяки моєму другу, який став сенсом мого життя…
