fbpx
Дозвілля
Що що, а обманювати я завжди вміла. Ні, я особливо не користувалася цим навиком, але з моєю мамою по-іншому не можна було

Коли щось, вона відразу бралася мене виховувати і не словами, звісно, а це неприємно. Ось тому я і навчилася викручуватися. Залишивши мене у своєї троюрідної сестри, вона особливо не хвилювалася — знала, що я сама дуже хочу вступити до вузу, тому не буду займатися дурницями. Але ось що не могло прийти мамі в голову, так це те, що я заберу документи і віддам їх в інший вуз. Два рази на тиждень мама дзвонила мені буквально на 5 хвилин — у нас самих телефону не було, доводилося ходити до сусідки, яку мама терпіти не могла. Сусідка, не була поганою жінкою, але дуже вже різкою і до того ж заможною. А мама викладала українську мову та літературу і цим все сказано.

Коли вона мені зателефонувала, я її безсовісно обманювала. Що з’їздила на консультацію, здала перший іспит на п’ять… Я і справді вже здала перший іспит, але зовсім в інший день, і отримала зовсім не відмінну оцінку. Але, хоча б, четвірку. Я, звичайно ж, сильно засмутилася і єдине, що мене врятувало, це білий конверт у поштовій скриньці. Артем надіслав мені листа. У ньому він написав, що запитав у моєї сестри Олесі поштову адресу тітки, після чого на двох аркушах розписав останні новини, а ще на двох — як сильно любить мене і сумує. Згадка про сестру мені не сподобалася — я була впевнена, що вона так само закохана у Артема і використає будь-яку можливість, щоб забрати його у мене. Але слова про любов швидко розвіяли мої домисли — що б вона собі не думала, Артем ніколи не проміняє мене на неї.

Другий іспит я здала на п’ять. Насправді мені просто пощастило — я витягла білет, який досить добре знала, як раз напередодні ввечері я його вчила, та й тема була мені добре знайома. Я буквально випурхнула з будівлі університету, у мене було відчуття, що за спиною виросли крила. На мені була коротка сукня з синіми квітами і чорні босоніжки. Я відчувала себе зовсім дорослою і приголомшливо красивою. Вирішила не відразу їхати додому, а прогулятися містом. Я йшла широкою вулицею, розглядаючи вітрини та рекламні оголошення… яким же все це було гарним! Я зовсім не любила наше маленьке село і ні за що не хотіла провести там все своє життя. Але що ж робити з Артемом? Як домогтися того, щоб він теж сюди переїхав?

Вдома на мене чекав черговий лист. Я вже відправила йому відповідь на минуле послання, але вона ще не встигла дійти. Артем писав, що влаштувався помічником пастуха, а з осені піде працювати до одного фермера. Описував, що планує посадити на наступний рік і як розширити свинарник і купити гусей. Схоже, він зовсім не думав про те, що можна хоча б через рік все налагодити і вступити до вузу, хоча б на агронома. А ще краще — на льотчика, як ми і мріяли в дитинстві. Я так і бачила його в красивій формі за штурвалом, і у мене аж дух перехоплювало від цих думок.

Мені залишалося здати тільки один іспит — українську мову. Судячи з прогнозів, прохідний бал не може бути меншим за 14 балів, тому я зобов’язана здати на відмінно. Та я ніколи не вирізнялася особливою грамотністю незважаючи на таку маму. Напередодні іспиту я майже не спала, крутилася в ліжку, так що тітка Клара навіть накапала мені чогось, щоб я заспокоїлася. До університету я поїхала в щасливій сукні, незважаючи на те, що було похмуро і обіцяли дощ. Тітка запропонувала мені свій плащ, але він був занадто великий.

А чекаючи, поки нас впустять в аудиторію, я познайомилася з Тетяною. Ні, точніше, це вона познайомилася зі мною. Підійшла, так ніби ми з нею сто років одна одну знаємо, і запитала:

— Ти готова?

Я знизала плечима. Переді мною стояла худюща рудоволоса дівчина у великих окулярах і якомусь дивному комбінезоні. Під час перших двох іспитів, я її раніше не бачила — таку неможливо було б не запам’ятати.

— Ось і я не знаю, — розсміялася вона. — Начебто завжди добре писала, а зараз щось засумнівалася. Давай сядемо разом, щоб допомагати одна одній, коли щось. Мене Таня звати.

— Мене Юля, — відповіла я і погодилася, — давай, бо мені життєво необхідно здати на п’ять.

— Мені теж, — зізналася Тетяна. — Я вже математику на чотири здала.

— І я…

Згодом, коли ми приїхали подивитися на оцінки, у обох були п’ятірки. Таня підказала мені два рази, а я їй — один. Так ми обидві стали студентками геологічного факультету. Попрощавшись до вересня, ми ненадовго розлучилися, щоб потім решту свого життя йти пліч-о-пліч — навіть коли нас закидало в різні міста та країни, ми завжди були на зв’язку.
Мамі я зізналася тільки коли приїхала. Чи потрібно розповідати, що вона відразу ж вхопилася за пасок. Потім подумала і сказала, що університет — це не так вже й погано, у нас в селі ніхто ще там не вчився. І змінила гнів на милість — ходила і розповідала всім, що її дочка вступила до університету. А я першим же ділом кинулася на зустріч з Артемом…

Далі буде…

Продовженням історії читайте завтра на нашому сайті.

Першу частину розповіді шукайте на нашому сайті під назвою “Олесі залишалося вчитися ще один рік, і я боялася, що під час моєї відсутності вона спробує забрати у мене Артема”.

Друга частина – Я поїла і тут почала замислюватися — що буде, коли мама дізнається, що я наробила? Вона мене точно не зрозуміє. І взагалі — раптом я не вступлю до університету, що тоді?

Фото ілюстративне.