fbpx
Дозвілля
Сестра п’ятнадцять років з нами не спілкувалася, а тут прилетіла спадок ділити

Бувають такі моменти, коли думаєш “краще сиротою бути, ніж при такій рідні”. Ці думки мене відвідують з того моменту, як повернулася моя старша сестра Ніна. А повернулася вона ділити спадщину, що залишилася після матері.

У нас з сестрою різниця у вісім років і сестрами ми є тільки по мамі. Батька сестри не стало, потім мама вийшла за мого батька. Все життя Ніна вважала, що її обмежують, не так люблять, не так ставляться, хоча батько на моїй пам’яті їй слова різкого не сказав жодного разу, хоча і варто було.

У Ніни погана спадковість, батько, добряче в чарчину заглядав. Тому за сестрою мама намагалася стежити, щоб не упустити. Сестра ж все сприймала в штики і при кожному зручному випадку наголошувала, що вона в цій сім’ї зайва.

Мама багато в чому йшла у неї на поводу. Коли сестра вкотре голосила, що у неї навіть кута свого немає, мене виселили в кімнату батьків, зробивши закуток з шафи і столу. Сестра ж залишилася одна у великій кімнаті. Цей момент найбільше різався мені в пам’ять.

Масла у вогонь підливала ще й мама батька Ніни, її бабуся. Вона завжди примовляла, що мати вискочила заміж, думає лише про мене, а на сестру не зважає. Хоча ту навіть прибирати ніколи не змушували. Мене змушували мити посуд, підмітати, пилюку протирати, а Ніну ні, щоб вона не перетрудилася.

У дитинстві мені здавалося, що така несправедливість через те, що я молодша. Що саме відбувалося в родині, я почала розуміти вже набагато пізніше. Чи варто говорити, що ми з сестрою взагалі толком не спілкувалися.

Батькове терпіння скінчилося, коли Ніні виповнилося 18 років. Вона тоді привела до нас в дім юнака і заявила, що це її наречений і вони будуть жити разом. Хлопець поводився не зовсім гідно. Після чого тато і вказав Ніні на двері. Мама намагалася за неї заступатися, але батько був непохитний.

– Я майже десять років терпів закидони твоєї доньки, слова їй не скажи, бідна дівчинка. Терпів всі її примхи і твоє потурання, але тепер з мене досить. Я її вивчив, вигодував до повноліття, хоча навіть не батько їй, тепер я вже точно їй нічого не повинен.

– Куди вона піде, у неї ж нікого немає? – заливається слізьми мама, але батько відповів, що у Ніни є бабуся, нареченого он собі знайшла, так що не пропаде. – У моєму домі їй вже не місце, досить.

У цей день Ніна пішла, а я переїхала в її кімнату. Більше про сестру я довгий час нічого не чула. Знала, що мама намагалася підтримувати зв’язок, але в подробиці не вдавалася.

Тата не стало близько десяти років тому. Квартира була в спільній власності тата і бабусі. Вони обоє переписали свої частки на мене ще за життя. Виходило так, що ми з мамою жили в моїй квартирі. Вона цю тему ніколи не піднімала, як і я.

Мами не стало місяць тому. Як я знаю, вона телефонувала Ніні, щоб та приїхала побачитися. Мабуть, мама відчувала, що вже не видужавши і хотіла виговоритися і попрощатися. Але сестра не приїхала.

Я їй дзвонила, щоб сказати, що мами більше немає і назвати дату прощання. Ніна вислухала, сказала, що зрозуміла і відключилася. Я вважала свою місію виконаною, мамі було б ні в чому мене дорікнути. На прощання сестра не приїхала.

Зате з’явилася у мене на порозі тиждень тому. Пролунав дзвінок у двері і я побачила перед собою якусь жінку. Сестру я впізнала, від тієї гарної стрункої дівчинки не залишилося нічого. Але ж їй навіть не сорок років.

Вона представилася, поки я стояла стовпом, потім посунула мене плечем і пройшла в квартиру. Обійшла, озирнулася, а потім в прямо запитала, скільки я за неї планую виручити. До мене навіть питання не відразу дійшло.

– Квартирку, кажу, як ділити будемо? Ти грошима віддаси чи на продаж виставляємо? Мені гроші швидше потрібні, відразу говорю. Якщо будеш телитися, то я свою частку продам, – заявила ця жінка.

А мені стало смішно і неприємно водночас. Смішно, що ця людина не приїхала попрощатися, а ще смішно і навіть злорадно від того, що вона думає, що отримає якусь спадщину.

– Це моя квартира, – кажу, – я її єдина власниця. Мамі тут нічого не належало ніколи. Це квартира була власністю мого тата, яку він віддав мені. А мама нічого не нажила. Можу віддати тобі її одяг, але боюся, ти в нього не влізеш.

Обличчя сестри почервоніло. Вона схопилася, почала щось вигукувати, що я обманюю, що вона цього так не залишить, що вона піде на мене скаржитися. А я сиділа і чекала, коли ця жінка забереться з мого дому. Я могла б її виштовхати, але мені не хотілося до неї навіть торкатися.

У підсумку вона сама пішла, по дорозі розбивши вазу і так шандарахнула дверима, що зі стіни впало дзеркало. Мама дуже просила мене знайти сестру і спробувати подружитися з нею. Вибач, мамо, цю твою волю я не зможу виконати. Сподіваюся, я бачила Ніну в останній раз.

Фото ілюстративне.