fbpx
Дозвілля
Сергій повернувся додому і знову спіткнувся об туфлі своєї дівчини в коридорі. Він уже майже звик, що вдома завжди безлад. Точніше творчий безлад, як вона його називала. Його Рита ніколи не славилася любов’ю до порядку

Часом його це сильно дратувало. І доводилося боротися зі своєю педантичністю. Іноді хотілося все покинути до біса. Часом він навіть не розумів, як його в принципі приспічило зв’язати своє життя з такою любителькою безладу.

До знайомства з Ритою в його новій іпотечній квартирі панував ідеальний порядок. Всі речі лежали по своїх місцях. Всі книги по поличках. У кожного предмета в будинку було своє власне місце. І це було непорушним.

Доти, поки Сергій не зустрів її. Дівчина зачепила його своєю неординарністю і любов’ю до життя. Вона ніби наповнювала його душу теплом, а їжа, яку вона готувала, зводила його з розуму.

Уже в перший раз, коли вона залишилася у нього ночувати, він зрозумів – потрібно чекати біди.

Не вимита гуртка з-під кави. Не заправлене ​​ліжко. Довга чорна волосинка на ванній. Гребінець, кинутий на комоді. Речі, розкладені на стільці. Все це викликало в ньому неприйняття. Але буквально на секунду. Поки вона не вийшла і не глянула на нього своїм карими очима.

– Гори воно все синім полум’ям, – в той момент подумав він.

З того дня вони почала зустрічатися. Йому подобалося, коли вона бігала по його дому. І вже через місяць він запропонував їй переїхати до нього.

Вона погодилася, хоча і відразу попередила, що про стерильну чистоту в квартирі йому доведеться забути. В іншому випадку вона і далі буде жити в своїй орендованій однокімнатній.

Сергій любив побубніти, коли бачив безлад. Риту це теж не слабо дратувало.

Вона не бачила ніякої необхідності в тому, щоб все було ідеально. Її цілком влаштовувало, якщо вона залишала джинси на стільці чи кросівки посеред коридору. Її не дратувало, якщо її косметика валялася в купці, а гуртки з водою стояли в найрізноманітніших місцях. Вона звикла мити посуд один раз в день. Увечері. Перед сном. І не збиралася змінюватися.

Довгий час Сергій думав, що він зможе це прийняти. Але з кожним разом йому це давалося все складніше.

Він був вихований такою ж педантичною матір’ю, як і він сам. Вона завжди вимагала від дітей повної покори і повного порядку. Він звик так жити. Але Рита, мабуть, виховувалася вовками, які не вчили дітей протирати плиту після приготування їжі чи мити ванну кожен раз після купання.

Ні, вона не була свинка по натурі. Раз на тиждень вона пилососила і мила підлогу, протирала пил, відмивала раковину і унітаз до блиску, чистила плиту і ванну. Але лише раз в тиждень. А Сергій вважав, що вона повинна це робити кожен день, тим більше, що працює сама на себе і більшу частину часу буває вдома.

Рита була молодим декоратором. У неї періодично вистрілювали великі замовлення, коли її рекомендували клієнти господарям готелів чи якихось клубів. Але в основному вона сиділа за ноутбуком і вигадувала нові дизайнерські рішення для різних приміщень.

На його подив їй вистачало грошей, щоб забезпечувати саму себе. У нього вона майже нічого не просила. Точніше часом він сам пропонував щось купити. Йому здавалося, що саме так і повинен чинити чоловік. І вона погоджувалася. Ось тільки за комунальні послуги не платила зовсім. Це Сергія не особливо дратувало. Хоча часом йому і хотілося, щоб вона хоча б запропонувала, адже вони живуть разом. Але вона так і не пропонувала.

Якось вони сиділи разом перед телевізором і дивилися якесь сопливе кіно. Сергію було не особливо цікаво. І він, як звичайно, поліз в інстаграм, щоб розважити себе. Там був ролик. І тут він зареготав на весь голос.

– Ось, ось, я нарешті зрозумів, чому ти у мене така! Просто в тебе аристократичні корені!

– Тобто? – здивовано запитала Рита.

– Ну, люди, у яких в родині була знать, вони і сплять до обіду, як ти, і порядок не люблять, адже думають, що це доля прислуг, які повинні все за них робити. Це точно про тебе! Мені аж легше стало.

– А хто ти тоді? – зі сміхом запитала Рита, – Слуга мій чи що?

Ця ідея Сергію не сподобалася, але сперечатися було безглуздо.

– Не хотілося б так думати, але виходить, що так.

Рита подивилася на нього якось дивно і сказала:

– Знаєш, але ж справа зовсім не в цьому. Це не я люблю безлад, це просто ти зациклений на чистоті більше, ніж потрібно.

– Я якраз нормальний. Це нормально, коли людина хоче, щоб удома була чистота і порядок. А ось розкидати свої речі і мити посуд тільки ввечері, це вже не нормально.

– Сергію, ну ти ж сам мені розповідав, що тебе так виховували. Ти ніколи не думав, що якби у тебе були інші батьки, то і ти був би трохи іншим. А ще, ти вже дорослий. І тобі не обов’язково відповідати чужим ідеалам.

– Я б не хотів бути іншим. Мене все влаштовує.

– А ти розумієш, що реально злишся, якщо речі не на своєму місці. якщо знаходиш мої колготи в ящику з твоїми шкарпетками. Коли копаєш мої кросівки в коридорі зі злістю. Ти хоч розумієш, наскільки простіше жити, якщо все це не викликає негативних емоцій?

– З чого ти взяла, що у мене це викликає якийсь негатив?

– Тому що злість і роздратування – це негативні емоції, – спокійно відповіла вона.

– Ні, Ритулю, просто скрізь повинен бути порядок. Так заведено.

– Це в тебе в голові так заведено. Знаєш, я десь читала, що людям потрібен вдома ідеальний порядок, тому що це допомагає їм контролювати хоч якусь частину свого життя. Навіть коли навколо твориться хаос, вони можуть насолодитися хоча б порядком в домі. Тобі не здається, що краще більше віддавати енергії тому, щоб налагодити інші аспекти життя?

– А що з моїм життям не так?

– Ну, ти працюєш на роботі, де начальник тебе терпіти не може, а ти його відверто не терпиш. Хіба ні? Я б там працювати не змогла. Мені важливий душевний комфорт.

– Ну так, у тебе ж аристократичне походження, – пожартував Сергій, – Зате начальник платить нормально і вчасно, хоч і ненормальний.

– Ну так, спеціально перед вихідними грошей не дає, щоб ти все не витратив. Або як на зло перед святами забуває відправити гроші на карту. Я все це не придумала. Це все з твоїх слів. Та й колектив у вас там не дуже. Всі тільки під себе і гребуть. Ось тобі хаос на роботі. Але там ти не хочеш розбиратися. Зате постійно мене тикаєш носом, як кошеня, в кожну крихту чи порошинку. Мені це набридло, якщо чесно. Може, ти все-таки спробуєш вирішити інші свої проблеми. І з братом теж.

– А що з братом? У нас все в порядку. Ми просто не спілкуємося.

– Сергію, ти сам себе чуєш? Ви просто не спілкуєтеся. Найрідніші люди і просто не спілкуються. До того ж посварилися через якусь дрібницю взагалі.

– Нічого собі дрібниця. Він мене в крадіжці звинуватив. Сказав, що я його інструменти з гаража виніс. Я такого терпіти не збираюся.

– Так він же потім вибачився. Подзвонив і вибачився. Він же теж не винен, що дружина не зізналася відразу, що віддала їх комусь.

– Я не всепрощаючий, якщо що. Я краще з ним спілкуватися не буду, ніж буду терпіти таке.

– І це теж не нормально. Потрібно вміти прощати. Тим більше рідних. Це ще один хаос. Скажи, як довго ти ще зможеш мене терпіти?

– Я сподіваюся, що ти скоро змінишся. Я поки просто чекаю.

– А що аристократизм вивітриться? – сказала вона і посміхнулася, – Я точно не змінюся. Якщо ти дійсного цього чекаєш, то можеш не чекати.

– Ось подивишся. Всі люди змінюються. І ти змінишся.

Рита зрозуміла, що розмова знову зайшла в глухий кут. Як зазвичай. Зате тепер у неї з’явилася чудова відмазка для Сергія. Кожен раз, коли він сварився через волосся у ванній або на немитий посуд, вона говорила:

– Ну, вибач, коханий, це все корені аристократичні!

Спочатку його це смішило. Але потім стало дратувати ще більше. Він ніяк не хотів визнавати, що його любов до ідеального порядку нездорова. Але й не хотів бачити в собі вічно злого служку, а в ній царюючу особливу, яка живе в своє задоволення.

Вони прожили разом ще півроку. А потім посварилися, і вкотре через брудну плитку. Дійшло до биття посуду. Рита не витримала. І пішла.

Автор: Вірас.С.

Фото ілюстративне.