“Секонд-хенд – це для тих, хто не може дозволити собі нормальне”, – любила повторювати Марта, і я щоразу відчувала у її словах докір. Вона не розуміла: для мене це не бідність, а справжнє полювання, і ось-ось її ідеали про “новеньке” мали розбитися об одну фірмову куртку для онука
Не раз чула за спиною докори, мовляв, як так можна – соромити родину своїми “походами по смітниках”. Але ж яка мені справа до тих, хто не вміє рахувати гроші і цінувати якість, яка інколи лежить на полицях за копійки?
Я, Наталія Іванівна, завжди знала ціну справжнім речам і вміла знайти скарб навіть там, де інші бачать лише мотлох. Це моє маленьке хобі, моя любов, моя економія, зрештою!
Пам’ятаю, як Степан, мій чоловік, колись казав: “Наталю, ти як детектив: завжди знайдеш те, що ніхто інший не помітить”. Він мене підтримував у цьому, бо знав, що завдяки моїй “мисливській” натурі наш сімейний бюджет лише вигравав.
А от донька, Марта, зовсім інша. Вона – “дитя нового часу”, як я її називаю. Все “брендове”, все “з бутика”, все “найновіше”. І хоча я завжди намагалася забезпечити її найкращим, якби не мій “секонд-хендний” талант, вона б, мабуть, ходила в більш скромних речах. Але Марта не бачила цього. Вона бачила лише “запах старого” і “чужі речі”.
– Мамо, ти знову туди ходила? У тебе ж шафа ломиться! – дорікала вона мені щоразу, коли я поверталася з черговою вдалою покупкою.
Я лише посміхалася. Що їй доводити? Вона ж не розуміє, що фірмова, майже нова куртка для її сина, мого онука Сашка, коштувала мені лише 350 гривень, а в магазині за таку саму просили б не менше двох з половиною тисяч.
Але одного разу все змінилося. Був це минулий вересень. Осінь тільки-но набирала обертів, але вечори вже були прохолодні. Я вирішила, що Сашкові потрібна тепла куртка на щодень, щоб не бруднити ту, “вихідну”, яку Марта купила в дорогому магазині.
Того дня в моєму улюбленому “секонді” був “завоз”. Я завжди приходжу туди першою, щоб мати змогу переглянути найкращі речі. І, о диво! На вішалці висіла вона: яскрава, синя, з якісного матеріалу, з капюшоном, який можна відстебнути. Фірма – відома, спортивна, та, що цінується у молоді. Навіть бірка з ціною була – 15 євро, що за курсом вийшло близько 600 гривень.
Я відчула, що це “моя” річ. Шви ідеальні, жодної зачіпки чи плями, блискавки працюють бездоганно. Розмір – ідеально для Сашка. Я заплатила, відчуваючи тріумф. Це була справжня знахідка.
Коли Марта прийшла до нас із Сашком у неділю, я одразу показала куртку.
– Мартуню, подивися, що я Сашкові знайшла! На осінь – ідеально!
Марта звично скривилася, мовляв, “знову твоє барахло”. Але коли взяла куртку в руки, її обличчя змінилося.
– Ого, мамо, це ж… це ж “той” бренд!
– Атож, – гордо відповіла я, – ідеальний стан. Зайди в інтернет, подивися, скільки вона коштує нова.
Марта полізла в телефон. Через кілька хвилин її очі округлилися.
– Ти що, купила її за повну ціну? – запитала вона з недовірою.
– Звісно, ні! Я ж тобі казала – мій “секонд-хенд”. Обійшлася мені у… ну, скажімо, у п’ять разів дешевше, ніж її справжня ціна. Або й більше.
Марта довго роздивлялася куртку. Вона приміряла її на Сашка – сиділа чудово. Онук одразу захотів у ній гуляти.
– Мамо, вона така м’яка і така… фірмова, – Марта не могла приховати свого здивування. – Я й не знала, що в “секондах” можна знайти щось подібне. Я завжди думала, що там лише старий мотлох.
– Бачиш, доню, ти помилялася, – усміхнулася я. – Треба вміти шукати. А головне – не боятися.
Через тиждень Марта зателефонувала мені. Голос у неї був схвильований і трохи винуватий.
– Мамусю… – почала вона, – я тут подумала… А ти не могла б мені теж щось пошукати?
– Тобі? – здивувалася я. – А як же твоє “тільки нове і брендове”?
– Ну, розумієш… У нас на роботі з’явився новий дрес-код, а мені потрібен гарний, якісний жакет. Я бачила один у тому ж стилі, як Сашкова куртка, але він коштує… ну, дуже дорого.
Я ледь стримала сміх. Звісно, я їй допоможу.
– Я подивлюся, доню. Тільки не обіцяю, що одразу знайду. Такі речі – це як лотерея. Треба мати терпіння і удачу.
Марта була в захваті. Вона навіть попросила мене навчити її “своїм секретам”. Ми пішли разом. Це був наш перший спільний похід у “світ вживаних речей”.
Марта почувалася ніяково. Вона постійно озиралася, ніби боялася, що її хтось із знайомих побачить.
– Мамо, а тут завжди так багато людей?
– Завжди, Мартуню. Люди розумні, знають, де можна заощадити.
Ми провели там більше години. Я показувала їй, як перевіряти шви, як розрізняти якісні тканини від дешевих, як шукати “свої” бренди.
І ми знайшли! Чорний класичний піджак, вовна з шовком, італійська марка. Новий коштував би, мабуть, цілий мій місячний бюджет. А тут – ідеальний стан, і ціна… 800 гривень. Марта не могла повірити своїм очам.
– Мамо, він же ідеальний! І виглядає, як новий!
– Атож, – кивнула я, – тільки тихіше. Не варто всім розповідати про наші секрети.
Марта одразу ж одягла піджак на роботу. Її колега, Анна, яка завжди хизувалася своїми дорогими речами, одразу звернула на нього увагу.
– Марто, який у тебе піджак! Це що, нова колекція? Де ти його купила?
Марта, усміхаючись, відповіла:
– Це особлива колекція. Мені його “дістали”.
Вона не зізналася Анні про “секонд-хенд”. Але коли прийшла до мене наступного разу, ми вже обговорювали, що наступного разу шукатимемо для неї фірмові джинси. Її ставлення повністю змінилося. Вона зрозуміла, що цінність речі не завжди вимірюється її цінником у бутіку.
– Ти знаєш, мамо, тепер я розумію, чому ти так любиш ці магазини. Це справжня пригода і навіть… спорт! – сказала Марта.
Я щаслива, що моя донька нарешті зрозуміла мою філософію. Не варто соромитися економії, якщо вона розумна. Не варто платити більше, якщо можна отримати те саме за меншу ціну. Головне – це якість і власний комфорт. І те, як ти сама ставишся до речей.
А ви, дорогі читачі, маєте схожий досвід “полювання” за скарбами у незвичних місцях? Чи змогли ви переконати когось із близьких у цінності “розумної” економії?
