– Маріє, вас де носить? Ми вже годину тут стоїмо, а на вулиці – не травень місяць! – У Марії від голосу брата чоловіка останнім часом починало смикатися око.
– Вибачте, вас погано чути! Передзвоніть! – Жінка поклала слухавку та вимкнула телефон. Останнім часом тільки це допомагало ненадовго побути в тиші та спокої.
-Хто дзвонив? – Чоловік, який щойно вийшов з магазину, дуже вдало забув дома свій телефон.
-Та ніхто! Помилилися номером! Ну що, спочатку у кафе, а потім у кіно, чи навпаки? – Маруся готова була гуляти весь день, аби родичі зрозуміли, що їм не такі раді, як вони думали.
Марія змалку любила гостей. Народитися їй довелося в сім’ї, де хлібосольні застілля траплялися не тільки у великі свята, а й у будь-які, навіть звичайні дні. І мама, і тато дівчини народилися у багатодітних сім’ях, чудово спілкувалися зі своїми численними родичами та вважали, що жити треба саме так.
Потрібно сказати, що велика родина збиралася разом не лише за столом. Дружно та весело проходили майже всі великі події – переїзди, ремонти, посадка городу, збирання врожаю та будівництво.
Коли батьки Марії вирішили переїхати з рідного села до міста, ремонт у новій квартирі був зроблений у максимально короткі терміни, оскільки численні родичі виявились чудовими помічниками.
Саме тому в голові дівчини міцно закріпилося правило – спілкування із родичами – норма, без якої просто неможливо уявити життя.
У її розумінні велика родина – це багато добрих, дбайливих, уважних людей, які будуть поряд і в в важкі часи, і в радості підтримають у будь-якій справі. Однак життя незабаром показало їй, що не все і не завжди буває так однозначно.
– Маріє, до нас брат мій заїде. У перші місяці заміжжя подібні прохання від чоловіка звучали цілком нормально. Маша раділа, що чоловік дружний із братом, але трохи шкодувала, що в нього не так багато родичів, як у неї.
-Звичайно, Вікторе! Нехай живе! Мені не шкода!
Молодший брат чоловіка, виявився зовсім не таким родичем, до яких звикла Марія. Він приїжджав завжди з порожніми руками, зупинявся на кілька днів, нічого не купував, але був готовий їсти доки не скінчаться продукти.
Віктор проблем у такій поведінці брата не бачив, тому Марія намагалася мовчати. До того ж Володимир навідувався не так часто, можна було й потерпіти.
Минали роки. У родині Марії і Віктора з’явився син, Володимир теж одружився. За дружину він собі обрав жінку, на диво схожу на себе.
Рита була жінкою галасливою, балакучою і зовсім позбавленої комплексів. Вона швидко збагнула, що рідня у чоловіка гостинна, але надто скромна, щоб вказати на двері.
Тому молодята перші кілька місяців після весілля тільки й робили, що кочували ріднею, затримуючись так довго, як вистачало терпіння господарів.
До Марії і Віктора вони нагрянули одними з перших.
– Ну що, рідня! Зустрічайте молоду сім’ю! Я сподіваюся, ви приготувалися до нашого приїзду. Кімнатку нам окрему виділили! Все-таки, не щодня такі гості до вас заглядають! – Володимир любив наголосити на своїй значущості.
– Ну так! Я не збираюся ночувати в прохідній кімнаті! Як-не-як, ми молодята. Мало, коли вам увійти закортить! – Рита вміла змусити родичів червоніти.
– Ну звичайно, дорогі гості! Ми вам приготували кімнату окрему. Правда, це спальня сина, але він все одно поки що маленький, може і з нами в кімнаті поспати. – Віктор тільки-но закінчив ремонт у дитячій і сподівався, що брат із дружиною оцінять.
-Та вже! І це дитяча? Ви чого, телевізор перенесли? Як тут жити? У вас хлопець росте чи принцеса? Що за пташки? Що за хмарки та сонечки? — Володимир із дружиною рознесли дизайн дитячої, який Марія вибирала кілька тижнів,.
– Але Микола зовсім маленький, йому зараз саме таке підходить. А як стане старшим, поміняємо все. – Марія, яка в ремонт всю душу вклала, була ображена глузуваннями з боку рідні.
Але пізніше виявилося, що плаский гумор – не найбільша проблема.
Володимир та його дружина виявилися гостями невдячними. Вони весь день валялися на дивані, їли, сміялися та смітили. Марія кілька разів просила не шуміти, тому що в будинку була маленька дитина, але ефекту від прохань вистачало лише на кілька хвилин.
Крім того, Марії доводилося по півдня стояти біля плити, а Віктору — щодня забивати холодильник продуктами, тому що апетити рідні виявилися вражаючими. Через тиждень гостинні господарі готові були дати гостям грошей, аби ті вирушили кочувати далі далі.
На всі натяки про те, що пара повинна думати про те на що жити, молодята відповідали, що у них все життя попереду, треба заздалегідь відпочити, доки можливість є.
— От підуть у нас діти, не до гостей стане. Так що треба погуляти, поки вільні!
На щастя, молодят запросили до себе родичі з більшою житлоплощею, тому на радість господарів вони з’їхали.
Незабаром у сім’ї справді з’явилися діти, і парочка на кілька років осіла у себе вдома, влаштовуючи набіги до рідні лише у великі свята.
Минуло кілька років. Володимир із Ритою встигли збільшити родину трьома дітьми, такими ж галасливими та нахабними, як батьки. За роки шлюбу вони кілька разів сходилися та розходилися, влаштовуючи бурхливі сцени, до яких вони залучали всю рідню. Як правило, після таких розбірок Володимир приїжджав відсидітись до брата.
– Вікторе! Ну, я знову до тебе! На кілька днів пустиш? – Зазвичай саме так починав своє прохання брат, але всі при цьому знали, що виставити «дорогого гостя» вийде не раніше, ніж за кілька тижнів.
— Звичайно, брате! Які запитання! – Віктор і сам утомлювався від присутності родича, але відмовити у проханні не міг.
Найскладніше було умовити Марію. У неї, за роки спілкування, стосунки з Володимиром добряче зіпсувалися.
Щоразу, коли брат чоловіка приїжджав у гості, один чи з сім’єю, проживання в будинку ставало просто нестерпним. Володимир міг до пізньої ночі дивитися телевізор, або схоплюватися рано вранці і будити весь будинок.
Вночі він хропів так, ніби в квартирі гримів грім, а вміст холодильника зникав у ньому з неймовірною швидкістю. З іншого боку, він постійно критикував методи виховання племінника, вважаючи, що його діти виховані правильно.
– Це що? Грамоти? Ба-а-а! Кого ж ви тут виховуєте? Не повинен хлопець мати стільки грамот за навчання! Він взагалі вчитися добре не повинен! Не пацанське це діло! Мужику треба займатися спортом і в техніці розбиратися! Ось у мене справжні мужики ростуть! А що у вас?
– Володимире, ти б не ліз! У нас син – відмінник! Постійно в олімпіадах бере участь, у школі хорошому рахунку. А викруткою махати – багато розуму не треба.
– Ну, це зрозуміло! Виростив відмінника, от і виправдовуєшся! Але нічого! Даремно я до вас на тиждень приїхав? Покажу пацану, як треба жити! – Коли Володимир озвучив ці плани вперше, Марія навіть не звернула уваги, вирішивши, що це чергова бравада. Але невдовзі зрозуміла, що з родичем треба тримати руку на пулься.
Через пару днів після приїзду, поки Віктора і Марії не було вдома, Володимир потяг племінника до гаража, де до самої ночі показував, як виглядає мотор. Про те, що за вікном зима та хлопець міг застудитися, дядько не подумав.
Пролежавши із сином у стаціонарі майже місяць, Марія попросила чоловіка не дозволяти його братові лізти до їхнього сина зі своїми виховними методами.
У гості Володимир приїжджав зазвичай зненацька, без попередження. Просто ставив перед фактом, що він уже біля під’їзду. Доводилося терміново змінювати всі плани та мчати додому. Марія вирішила, що з цієї звички почне.
Після чергового непорозуміння з дружиною Володимир вирішив відсидітися у брата. Про те, що в сім’ї брата чоловіка знову не все спокійно Марія дізналася раніше за чоловіка і вирішила на весь день піти з дому.
– Дорогі мої чоловіки, я вирішила сьогодні влаштувати день розваг! З ранку ми поїдемо на ковзанку, потім у кіно, а в перервах можна до кафе заглянути!
– Чудово, ми не проти!
Приблизно за годину почав дзвонити Володимир. До брата він не додзвонився, бо Віктор забув удома телефон. Марія не стала відповідати на дзвінки, а потім зовсім відключила телефон.
Володимир простояв біля під’їзду кілька годин. Не дочекавшись брата, повернувся додому. Брати тоді довго не розмовляли, але зовсім відвадити Володимира так просто не вдалося.
Наступного разу він нагрянув, коли Микола був у літньому таборі, а Віктор і Рита збиралися на дачу.
– О, чудово! Ви їдьте, а я поки що за квартирою нагляну. Стоп, а чого це у вас холодильник порожній? – Володимир насамперед перевіряв, як добре брат підготувався до його приїзду.
– А навіщо нам його наповнювати? Ми ж на дачу поїдемо. Тут житимеш – сам собі купи все необхідне! – Віктор швидко зрозумів, що задумала дружина і вирішив їй підіграти.
– Знаєте, я, мабуть, додому повернуся. Щось не хочеться мені тут одному сидіти!
Іншого разу Володимир приїхав з усією своєю родиною, але замість звичного привітного прийому виявив зовсім непривітних господарів, які навіщось затіяли ремонт у кімнаті.
– О, рідня! Ви вчасно! Допоможете нам ремонт закінчити! Рита, ти наче майстриня на всі руки? Що робитимеш – готувати на всю родину чи шпалери клеїти? Марія одна скрізь не встигне!
– Ще чого! Я вам що ж – куховарка чи маляр? Знайшли безкоштовну робочу силу!
— Ну, може ти, Володю, допоможеш? Тут справ всього на кілька годин – меблі, які ми замовили, в квартиру підняти, та зібрати її допомогти.
– Братане, я пас. Спину прихопило, не можна мені піднімати важкого. Ви навіщо взагалі ремонт почали? Знали ж, що ми до вас у гості збиралися?
— То ми для того й почали. Ви ж завжди незадоволені, що в нас кімната сина досі в хмарах і сонечках. Ось ми й задумали догодити.
— Так треба було раніше все зробити, а не тягнути до нашого приїзду! Я дивлюся, ви перестали гостей поважати! Спеціально робите все, щоби ми до вас більше не приїжджали. Я все мовчав, терпів, але всьому є межа! Дякую, брате, за гостинність, більше ми до вас ні ногою! – Володимир зібрав свою родину і поїхав додому.
Відтоді він заїжджав до брата лише за крайньої потреби і ніколи не залишався довше, ніж на кілька годин.
Головна картинка ілюстративна.
