Розлучаємося з чоловіком. Він усім каже, що через їжу.
Декілька тижнів тому до нас приїхав ненадовго жити його племінник. Потім з’ясувалося, що приїхав надовго, доки не влаштується у Львові. Я заперечувала, але квартира чоловіка і так що він має право.
Це ще добре, але по-перше, племінник не робить нічого, щоб влаштуватися у Львові, не займається пошуком роботи, наприклад, а просто лежить і їсть. Те, що нашій сім’ї вистачало на 3 дні, йде за один!
Звичайно, продуктами чи приготуванням він не займається. У нас син з алергією, у нього особливе харчування, цей племінник навіть його їжу їсть, хоча там окрема полиця у холодильнику та стікери приклеєні.
Вкотре, коли я повернулася додому з роботи, з голодною дитиною після підготовки до школи, а вдома зустрів порожній холодильник, хоча весь вчорашній вечір я готувала, я влаштувала скандал. Племінник стояв і посміхався, чоловік був непохитний — рідні треба допомагати.
А ми з сином не рідні чи що? Нашу думку не треба враховувати?
З’їхала до моєї мами, порахувала все, моєї зарплати та аліментів вистачить на гідне життя, мама виходить на пенсію та допомагатиме із сином. Чоловік дзвонить і просить повернутись, гроші на доставку йдуть космічні, а готувати ніхто вдома не готує. Племінника виганяти не збирається бо це ж його родина.
Я вже не повернуся, звичайно, але чоловік вражає, бо винна я.
