— Як це так, Маш, у тебе є власна квартира? — здивувався Петро, вкотре шукаючи орендоване житло для своєї родини, поки дружина з малюком намагалася зібрати речі.
— Ну, як тобі сказати, та трикімнатна, де мешкає моя старша сестра Ольга з чоловіком, — це моя квартира, — зізналася Маша, почервонівши.
— Ти що, жартуєш? І при цьому ти змушуєш мене вже втретє за цей рік шукати орендоване житло? — обурено кинув Петро телефон на стіл, втомившись обдзвонювати агентства нерухомості, які пропонували такі ціни, що молодій сім’ї з дитиною було явно не по кишені.
— Ну, а загалом, навіщо я так обурюся? Треба радіти. Квартира дійсно твоя? І документи оформлені на тебе? Чи це просто такі сімейні ігри з претензіями на «твоє-моє»?
— Ні, Петь, квартира дійсно моя, — я єдина власниця цієї квартири, і володіла нею ще до того, як ми з тобою одружилися, — опустила очі Марія.
— Оце так здивувала — чоловік ледь втримався за стільця.
А починалося все приблизно так.
Марія і Петро познайомилися на роботі. Молоді фахівці у перспективній компанії. Петро був на кілька років старший за Машу. Ну, і якось атмосфера в фірмі, де 90% колективу — віком до 30 років, сприяла спілкуванню: корпоративна культура, спільні заходи тощо.
Не одне весілля вже зіграли в компанії, де наречений і наречена працювали в одному або сусідньому відділі. Не оминула ця доля і Петра з Марією.
Спочатку просто дружили в межах роботи, допомагали один одному у робочих моментах, ходили разом на обід, проводили час за чашкою кави під час обідньої перерви. Потім молоді люди почали зустрічатися вже поза роботою і зізналися в симпатіях одне до одного.
Так розпочався у пари той самий період цукерок і квітів, який ледь не переріс у справжнє корпоративне весілля. Половина гостей були їхніми колегами.
Квартири власної не мали, а до батьків ні до яких не хотіли йти.
— Ні, Маш, наслухалися ми про досвід проживання з тещею та тестем, та й тобі з моїми батьками буде некомфортно. Давай краще відразу шукати варіант орендованого житла, — вирішив глава молодого сімейства.
Маша тоді тактовно промовчала, що має власну трикімнатну квартиру, адже в ній вже оселилася її старша сестра Ольга з чоловіком Вадиком. Тоді Ольга тільки привела у світ первістка і була в декретній відпустці.
— Маш, ну розкажи мені, будь ласка, як так сталося, що ти жила з мамою, а при цьому мала свою квартиру? — питав Петро свою дружину.
— Розумієш, це насправді квартира моєї тітки. Тітка в мене була самотньою жінкою, квартиру цю вона отримала ще за радянських часів. А на схилі літ вона занедужала і я єдина із сім’ї. хто погодився її доглядати, адже там було все дуже складно і не кожен міг витримати.
– То чому ж сестра не пішла доглядати за квартиру? – не розумів чоловік.
– Та їй тоді не до того було зовсім. Вона з Ростиком тоді тільки познайомилася, про весілля ніхто ще не думав, а Олена чудово жила з мамою і насолоджувалася навчанням та романом з молодим чоловіком.
– Ну ось я й оформила цю квартиру на себе, – продовжила Марія, – а коли отримала документи на квартиру, сестра моя вже вирішила вийти заміж: у них з Ростиком все так швидко закрутилося, що відкладати весілля було вже недоцільно, сам розумієш, а незабаром у них з’явилась і перша дитина. Ось так і сталося, що ми жили у мами в однокімнатній квартирі всі п’ятеро – мама, я, сестра з чоловіком і маленьким янголом.
– Ну, загалом, природно, що Олена й попросилася в трикімнатну жити, адже все одно квартира пустувала, а мені одній – вона з надлишком, та й мені було комфортніше жити з мамою, – завершила історію Марія.
— Але ж тепер ти сама при надії і маєш малу дитину. Чого ми мусимо шукати собі квартиру якщо ти маєш уже житло. Телефонуй сестрі, повідом, що обставини змінились і ми будемо жити у твоїй квартирі.
– Олено, я до тебе з новиною. У нас нині не надто хороші часи, грошей не вистачає на оренду житла. От Петро і запропонував нам переїхати в мою квартиру, де ви зараз тимчасово проживаєте, – з інтригуючим підтекстом звернулася Марія до сестри, спостерігаючи за реакцією чоловіка.
– А що це Петро раптом вирішив розпоряджатися твоєю квартирою? Ти ж господарка, а він тут командує? Ти ж віддала нам цю квартиру, пам’ятаєш, – нахабно відказала Олена.
– Ну, як тобі пояснити, я теж хочу нарешті переїхати у свою законну квартиру. У мене ж немовля, і мені не хочеться постійно переїжджати з місця на місце, – наполягала Марія.
– Та ти уявляєш, який це буде хаос, якщо ми двома сім’ями житимемо в цій квартирі? – вирішила Олена вдати, ніби нічого не зрозуміла, – Ні, дякую, ви там якось справлялись до цього часу. Шукайте собі щось дешевше. Добре, давай, мені ніколи, піду готувати вечерю, – скинула дзвінок Олена, а Марія залишилася сидіти з широко розплющеними очима.
– Бачиш, нічого не вийшло, – розчаровано зітхнула.
– Ну то давай я спробую, – Петро набрав номер Олени.
– Привіт, “подруго”. Це Петро, чоловік твоєї молодшої сестри. Словом, ми більше не проситимемо. Через три дні звільніть квартиру – твердо заявив він.
– Це що таке? Ультиматум? – зверхньо засміялася Олена.
– А якщо не з’їдемо, то що ти зробиш? – з іронією запитала.
– Все як зазвичай у таких ситуаціях, – відповів Петро твердо.
– Ні, ми до мами повертатися не будемо, у неї однокімнатна, а ми вже звикли жити в трикімнатній, у кожного своя кімната, – наполягала на своєму Олена.
– Мені байдуже, куди ви поїдете, – у вас три дні на збори і пошуки житла, – Петро вимкнув зв’язок.
– Сильно ти з нею, у нас у сім’ї ніколи з Оленою так не розмовляли, – сказала Марія розгублено.
– І видно, що ні.
Раптом у Марії задзвонив телефон, то дзвонила її мама.
– Рідну сестру виганяєш, і тобі не соромно? Вона мені тільки що дзвонила, сказала, що знову при надії, а Ростик тільки кредит на машину взяв. Ти спеціально найважчий час обрала для Олени?
Марія лише мовчки слухала, роззявивши рота, здивовано і безпорадно дивлячись на Петра.
Чоловік зрозумів, що треба “допомагати” і забрав трубку в буквально онімівшої дружини.
– Доброго вечора, Галино Яківно, а чому ви не спите, ви на годинник дивилися – вже дванадцята година, у нас дитина спить, а ви дзвоните! – перервав обурену мову Петро.
– Що вам треба? – без церемоній запитав зять у тещі.
– Я кажу, Петре, що Оленька не може зараз так просто взяти і виїхати з квартири. Вона в положенні – другого чекає, а Ростик кредит на машину взяв, куди їм зараз житловий питання вирішувати? – просто відповіла та.
– Та знаю я ваші відмовки. Ваш Ростик кожного року бере кредити на нові машини. Він ними що, харчується чи колекціонує? – запитав.
– Ну а як же, молодій сім’ї обов’язково потрібна машина, куди ж без машини? – обурилася теща.
– Так у нас теж сім’я, здається, не “стара”, а у нас немає машини, і ви якось з цього поводу не переживаєте? Або Маша вам не зовсім рідна? Щоб більше Марію з цього приводу не турбували, це не ваше діло, спокійної ночі.
Наступного ранку телефон Марії був переповнений пропущеними дзвінками від усіляких родичів: всі обурювалися “невихованістю” Марії, тим, що вона рідну сестру на вулицю виганяє.
– Та нам самим жити ніде, – пояснювала в трубку розгублено, – нас самих господар квартири виселяє, він її продати вирішив, сьогодні цілий день покупці ходять, ми як на вокзалі живемо.
Таки Олена мусила з’їхати і звільнити квартиру для сестри. Втім, після того з Марією не спілкується вся її велика родина:
— Проміняла сім’ю на забаганки чоловіка. – кажуть їй, – Можна було вийти із ситуації якось по-людськи. Так ні, влаштувала сцену, сестру виставила.
За роки що сестра прожила у її квартирі Марії ніхто не подякував, навпаки, тепер вона для всіх чужа.
Але ж хіба не мала права забрати своє?
Головна картинка ілюстративна.
