fbpx
Дозвілля
Різдвяник розквітає в січні: Максим панiчно бoявся, що коли вазон не розквітне, життя взагалі піде на злaм

Максим прокинувся рано-вранці, либонь ще й п’яти не було, від пронизливої думки: за вікном, не заклеєним на зиму, мороз та вітер, і вазон на підвіконні змерз.

Обриси розлогої рослинки, його улюбленого різдвяника, чітко просвічувалися крізь світлі гардини, які місяць щедро залив холодним молочним сяйвом.

Вхопивши вазон у руки, мов до живого, прошепотів: «Зараз буде тепло. Ти мене пробач…»

Коли він востаннє поливав різдвяник? Минулого тижня чи минулого місяця? (Мама наказувала: з осені напувати рясно, взимку помірніше, але не забувати про полив, бо любить ця квітка теплу вологу).

Який сьогодні день, число? Натиснувши на кнопку мобільного, затуманеним поглядом уздрів: 24 грудня. Отже, до дня його народження залишилося зовсім мало часу. А що як раптом – не зацвіте? Максим відчув, як по його скоцюрбленому тiлу побігли мурашки. Ні, бути цього не може! Щороку, як за помахом чарівної палички, саме на його іменини зелені соковиті гілочки вкривалися яскраво-рожевими квітами. Це все мама підрахувала, це вона так зуміла посадити відламаний пагінчик. Лагідна, добра мама, Мавка-чародійниця. До неї подруги бігали на консультацію – як ту чи іншу кімнатну рослину вирощувати, і ще за саджанцями. Їхня невелика двокімнатна квартира тонула тоді у зелені. Вазони буяли на всіх підвіконнях, на серванті, на спеціальних, з хитромудрими кованими візерунками, поличках для квітів.

Та п’ять років тому неньки не стало, і завмep зелений рай. Хоч старався Максим попервах регулярно поливати домашню оранжерею, але помітив, що квіти все одно похнюпилися і не хочуть цвісти. Здогадався: вони сумували за господинею. Таки правду кажуть, що все живе, створене Богом, має чутливу душу!

Поступово частина квіткової «колекції» була роздарована сусідам та родичам, частина – безнадійно зів’яла. З усього колишнього буйноцвітного багатства залишилося лише кілька невибагливих кактусів та ще ось цей різдвяник, або, по-народному, декабрист, адже квітне завжди взимку. А бабуся Уляна якось сказала, що називають рослину ще й Варвариним цвітом, бо інколи її перше цвітіння припадає на день шанованої в народі великомyчениці, а це 17 грудня.

Читайте також: Варто прочитати кожному! Генетичний закон злиднів

Хлопець накинув сорочку на тремтячі плечі і вийшов на кухню. Посеред столу, заваленого пляшками з-під гоpiлки і пивa, стояв кухлик з водою. «Вона порівняно тепла, відстояна», – зміркував. І замість того, щоб самому припасти до води, як це частенько траплялося з ним уранці, коли «труби гоpіли», поніс кухлик до спальні. Підлив свого різдвяника, трохи постояв, подумав.

До світанку було ще далеко, тож і задрімав, хоч не зовсім спокійним, сном. Марилися хащі, крізь які він продирався до світло-оксамитової галявини. На ній стояла мама з квітами в руках. Ні, то не мама, а якась інша жінка – молода і вродлива. Подивилася на Максима пильно і промовила: «Я – Варвара».

Останні передсвяткові дні збігли у звичній метушні. Мyчився над завершенням річного звіту, мотав нерви з діловими партнерами, які напередодні новорічних свят усе якось хотіли схитрувати і урвати з прибутків його фірми. Так, наче б тут мільйонами заправляли! Звісно, кожен розраховував відхопити додатковий куш на придбання подарунків дружині, дітям. А йому що – коли немає сім’ї, гроші не потрібні? Чомусь ця думка дуже дратувала, хоча гріхом сріблолюбства ніколи не був обтяжений. Тим часом у підсвідомість вповзло щось тривожне й очікувальне.

На запитання, як зустрічатиме Новий рік, а заодно й день народження, що припадав на 1 січня, з напускною бадьорістю відповідав: «Хіба мало є веселих компаній?»

Для себе вже давно вирішив, що цьогоріч не піде нікуди, обридло все і всі. Вдома святкуватиме один. От хіба що Зої подзвонить – давньому коханню, і якщо вона погодиться…

– Дякую за запрошення, Максиме. І як це ти про мене згадав? Навіть трьох років не минуло, – колишня подруга явно іронізувала. – Я з маленькою донечкою буду святкувати. І з чоловіком.

Як же картав себе за те, що наважився на дзвінок тільки за два дні до Нового року! Ледь заспокоївся навіяною силоміць думкою, що то на краще. Сам. Вільний і незалежний. В гордій самотині питиме на брудершафт разом зі своєю ювілейною датою, зі своїм тридцятиріччям. Ось тільки б різдвяник не підвів. Чомусь панiчно бoявся, що коли вазон не розквітне, життя взагалі піде на злaм…

Як на те рослина, здавалося, замкнулася в собі, незрозумілим був її намір. Бутони уже з’явилися, але вони були схожі на міцно стулені уста. Усміхнуться чи ні?

31 грудня пізно увечері Максим неквапом крокував до свого будинку, типової «хрущовки», в якій жив, скільки себе пам’ятав. Вузька ослизла стежка, що вела через двори, була найкоротшим шляхом від супермаркету в цьому районі, тож побрів саме нею. Сутеніло, і людей на вулиці траплялося мало, сиділи вже за накритими столами. З вікон навколишніх п’ятиповерхівок долинали веселі та гучні крики любителів зустрічати Новий рік «за чукотським часом» і мало не за всіма часовими поясами світу.

Біля свого під’їзду на дитячому майданчику Максим раптом помітив невелику зіщулену постать. «Батьки, мабуть, встигли добре хильнути, дитина в таку пору з дому вибігла, а їм хоч би що», – подумав. У мить, коли він порівнявся з лавочкою, на якій побачив «дитину», до двору завернуло таксі. Потужними фарами авто освітило фігурку, й тоді стало зрозуміло, що це доросла особа жіночої статі, вбрана у синій кожушок і білу шапочку. Дівчина різко озирнулася, глянула на хлопця, і її допитливий дивний погляд здався йому рідним та близьким.

– Пробачте, мене звуть Максимом, – а потім для чогось назвав своє прізвище, адресу, хотів додати ще щось важливе, бо тієї хвилини був певен: дівчина чекала саме на нього. Що це дуже давня знайома, ім’я якої через хвилювання не міг пригадати.

– Валя, – прозвучала тиха відповідь. – Але я не розумію, навіщо ви все це мені говорите…

– Як ви сказали – Варя? Варвара, значить. Яке рідкісне ім’я! Але де я вас міг бачити?

Доки з’ясовували, як кого звати і як могло трапитися, що Валентина приїхала в гості до подруги, а тієї вдома не виявилося, майже впритул наблизився Новий рік.

Не залишалося нічого іншого, як запросити Валю-Варю до своєї оселі, до скромного холостяцького столу. Не міг же він залишити напризволяще бідолашну дівчину в такій ситуації. Вмовив її, переконав, що не варто у цей час вирушати на вокзал.

Коли нашвидкуруч готували вечерю, Максим помітив, що нова знайома дуже симпатична, і до того ж вправна господиня.

Під бій курантів, коли кожен мав загадати бажання, хлопець раптом згадав про різдвяник, який всі останні дні знаходився у спальні на нічному столику. «Якщо розцвів, то ця дівчина буде завжди зі мною», – майнула думка. Годинник пробив дванадцятий раз.

– Ой, як же оригінально, а я думала, що в тебе ялинки немає, – сплеснула руками Валя, коли він за хвилину вніс до зали вазон з чудовими рожевими квітами, схожими на зірчасті бокальчики.

Людмила РУДКОВСЬКА,  видання ye.ua

Related Post

facebook