Тамара та Ігор завжди прагнули найкращого для своєї доньки, Лесі. Вони працювали все життя, намагаючись створити для неї комфортні умови та забезпечити її всім необхідним. Їхня найбільша гордість — квартира, яку вони купили для неї як придане.
Це було не просто фінансове досягнення, але символ їхньої любові та турботи про доньку. Леся росла в атмосфері достатку та добробуту, і ніколи не знала відмови від батьків.
Коли Леся зустріла Андрія, її батьки не були в захваті. Вони не бачили в ньому надійного супутника для доньки, хоча й не заперечували проти їхніх стосунків.
Тамара і Ігор були людьми старомодних поглядів, і завжди вірили, що правильне життя — це сім’я, в якій є традиційні цінності, включно з весіллям і спільним життям у законному шлюбі.
– Якщо ваші стосунки серйозні, краще будувати їх у власному житлі, – сказав Ігор, дивлячись на доньку. – Ми знаємо, як це важко жити по чужих квартирах. Тому і купили тобі цю квартиру, щоб ти мала свій дім.
– Але з весіллям затягувати не варто, – додала Тамара. – У вас все є: квартира, хороші роботи. Тож час планувати свято.
Леся погоджувалася з батьками. Вона мріяла про велике весілля, постійно натякала Андрію на це, але він не поспішав робити офіційну пропозицію.
Спочатку вони домовилися пожити разом рік, щоб краще звикнути одне до одного та підготуватися до весілля. Леся нетерпляче чекала цього дня, мріючи про момент, коли одягне білу сукню.
– Це буде незабутній день, – казала вона. – Я хочу, щоб усе було на найвищому рівні, бо я виходжу заміж один раз у житті. Це має бути казкове свято.
Проте Андрій не поділяв її ентузіазму. Йому не дуже цікава була вся ця метушня навколо весілля. Коли Леся намагалася залучити його до процесу підготовки, він виглядав роздратованим і часто уникав розмов про це.
– Потрібно порадитися з твоєю родиною, – казала Леся, вибираючи зал для весілля.
– Не варто, – відповідав Андрій. – Вони не приїдуть із нашого міста, щоб допомогти. Батьки приїдуть на саме весілля і поїдуть одразу після свята.
– Але ж ми навіть не знайомі як слід, – здивувалася Леся. – Чому вони не хочуть провести час зі мною? Можливо, я їм не подобаюся?
– Справа не в тобі, – пояснив Андрій. – Вони просто люди прості, і їм не дуже комфортно брати участь у подібних заходах, особливо через те, що не можуть нам фінансово допомогти.
– Це не проблема, – відповіла Леся. – Ми все організовуємо самі, і я хочу лише, щоб усі були щасливі.
Андрій намагався її заспокоїти, але його байдужість до весілля зростала з кожним днем. Коли до призначеного дня залишався лише місяць, він несподівано сказав:
– Я подумав, що всі ці клопоти навколо весілля забирають надто багато часу і грошей. Може, варто відкласти його?
– Що ти маєш на увазі? – здивувалася Леся. – Ми ж уже стільки всього підготували! Ми майже готові до свята!
– Але ми живемо разом вже майже рік, – відповів Андрій. – У нас усе як у родині, але без офіційного штампа. Навіщо нам поспішати?
Леся не могла стримати розчарування. Вона завжди мріяла про весілля і не могла зрозуміти, чому Андрій став таким байдужим до цієї події. Проте вона любила його і не хотіла руйнувати стосунки через сварки.
Коли Леся розповіла батькам про пропозицію Андрія відкласти весілля, їхня реакція була негайною і категоричною. Тамара навіть не стримувала своєї критики:
– Це точно його ідея! Як він сміє так до тебе ставитися?
– Якщо він не хоче одружуватися, то нехай і не живе в квартирі, яку ми для тебе купили, – додав Ігор. – Я не буду миритися з таким ставленням до нашої сім’ї. У мене є свої принципи.
– Але ж у нас справжня сім’я! – намагалася переконати їх Леся. – Просто без штампа в паспорті!
– Шлюб — це більше, ніж просто штамп, – відповів Ігор. – А поки у вас співжиття. Якщо він не хоче офіційно оформити стосунки, то нехай йде.
Леся передала слова батьків Андрію. Його реакція була передбачуваною:
– Отже, я повинен з’їхати?
– Не звертай уваги на ці слова, – намагалася заспокоїти його Леся. – Батько просто різкий, але він завжди готовий пробачити. Він любить мене і зрештою прийме будь-яке наше рішення.
– Але я не можу жити в їхній квартирі, – відповів Андрій. – Якщо ми одружимося, твої батьки завжди нагадуватимуть, що я живу в їхньому домі. Це тільки переконує мене в тому, що треба почекати з весіллям.
Леся була засмучена. Вона відчувала, що Андрій може піти будь-якої миті. Вона намагалася переконати його залишитися, просила не звертати уваги на батьків, але Андрій зібрав свої речі і пішов. Він зняв невелику квартиру на околиці міста і запропонував Лесі переїхати до нього. Проте вона вагалася.
– Як я можу залишити свою квартиру? – роздумувала вона.
– Це твоє рішення, – відповів Андрій. – Але я не повернуся до того дому.
Леся була готова піти за ним, але знову втрутилися батьки. Ігор був категоричним:
– Якщо ти вирішиш піти, то більше не розраховуй на нашу допомогу.
Леся опинилася перед складним вибором. Вона продовжувала таємно зустрічатися з Андрієм, але їхні стосунки ставали все більш напруженими. Зрештою Андрій вирішив покласти край цим стосункам.
– Ми не маємо майбутнього, – сказав він. – Твоя родина завжди буде на першому місці для тебе, і це мене не влаштовує.
Леся залишилася одна в своїй квартирі. Тамара намагалася її втішити:
– Не хвилюйся, ти знайдеш когось, хто буде гідним тебе.
– Можливо, це й на краще, – сказав Ігор. – Я завжди думав, що Андрій не той, хто тобі потрібен.
Леся мовчала, не звикнувши заперечувати батькам. Вона почала миритися з тим, що їхні стосунки закінчилися. Зрештою, вона мала свою квартиру, підтримку батьків і час для себе, щоб подумати про своє майбутнє.
Життя без Андрія було важким, але Леся зрозуміла, що не може постійно залежати від інших людей. Вона почала будувати нове життя, сподіваючись, що одного дня знайде когось, хто буде готовий прийняти її з усіма її родинними цінностями.
