Рік після зради чоловіка, а прощення всередині досі немає.
Прийшла сповідатися, з надією, що чийсь погляд на ситуацію мені хоч якось допоможе.
У шлюбі були 10 років, двоє дітей. Рік тому дізналася про зраду чоловіка, що сталася на корпоративі.
Дізналася майже відразу його гарячими слідами. Запанікував, та все розказав як було. Так і з’ясувалося.
Клявся, що сам не зрозумів, як усе сталося. Був надто п’яний і вона теж. Обом було соромно, більше не бачилися. Була незнайома дівчина з іншого міста. Клявся, що ніколи раніше не зраджував мені.
Розбиратися через його вчинок втомилася в собі, намагаючись його виправдати. Так, я пішла в побут, у дітей, він у роботу та питво. Але завжди вважала чоловіка порядним, і що на зраду він точно ніколи не піде.
Подолавши перший порив розлучитися, я дала собі рік часу. Нібито, якщо за рік не пробачу зраду, треба щось вирішувати. Розходитися та жити далі своїм життям.
Загалом відносини, об’єктивно, стали кращими. За цей рік було більше приємних теплих спогадів, аніж, мабуть, за прожиті 10 років. Поїздки вдвох, спільні заняття та навіть почали планувати третю дитинку.
Чоловік кинув пити, став уважнішим до мене та наче знову закохався
Начебто головою розумію, що треба вміти пробачити, що це був скоріше необдуманий вчинок, ніж усвідомлена зрада, а серцем не можу. Хочу старатися для нього, хочу, щоб та історія послужила уроком нам обом, не отруюючи отрутою спогадів, але довіра дуже підірвана. Начебто і люблю, і ні всередині за те, що зробив. Рік минув, а досі прикро і боляче.
Як бути не знаю. Розлучення? А чи стане краще після розлучення?
Підкажіть, як бути.
