— Чоловік почав усім розповідати, що я його ледь не через “не хочу” під вінець привела! – каже 37-річна Ангеліна. – Нібито я йому поставила умову і йому не вдалося викрутитися, не вийшло, – і регоче – Як я повинна себе при цьому почувати?
— Я з ним поговорила і сказала, щоби більше так не робив. Дійшло до того, що він справді почав думати останнім часом, нібито я його на мотузці до РАГСу завела. Але ж він ніби не скаржиться, живемо чудово, дітей маємо, про розлучення не думаємо.
Аня з Пашею в офіційному шлюбі 10 років як. Уже мають двох дочок і багато хто з їх оточення щиро вважають, що ті створили ідеальну сім’ю.
Вони подорожують, ходять на гостину, виховують дівчаток, відзначають свята, вшановують традиції та допомагають батькам. За всі прожиті разом роки вони вже мають власне житло, дачу майже добудували.
Все гаразд у них. Негаразди їх оминають. Тільки ось Павло почав жартувати останнім часом подібним чином.
— Ми перед весіллям і справді зустрічалися майже три роки. – ділиться Аня довірливо. – Вже кожен мав вищу освіту, знайшли роботу і повністю були незалежними у фінансовому плані.
Я жила з сестрою у квартирі, яка належить татові, а Паша жив орендуючи житло з другом. Ми зустрічалися, гуляти, спілкуватися. Якось він запропонував жити разом.
Але я була проти сказала, що не хочу такого до шлюбу. Це неприродно. Або ми одружуємося і створюємо сім’ю, або ні.
Паша прислухався до побажання Анни, погодився з нею, але пропозиції не робив.
— Все було як було. Він жив із другом, я із сестрою. Іноді бачилися та спілкувалися. Тільки одного разу я втомилася від цієї невизначеності. – скаржиться Аня. – Я вже дозріла для чогось більшого, ніж просто зустрічі та прогулянки.
Я повідомила: або розвиваємо наші стосунки, одружуємося, створюємо сім’ю, або розходимося, як у морі кораблі. І я йду шукати свою долю далі.
Після цього Паша запропонував піти до РАГСу і подати заяву. Через деякий час вони одружилися. Потім діти з’явились. Пашка обожнює дітей і робить для своєї сім’ї все, що від нього залежить. Він багато часу проводить із дівчатками.
— І коли це я і кого на собі одружила? – Не заспокоювалася Анна. – Я була чесна з усіма і з ним у тому числі. Я просто поставила його перед вибором: або ми одружуємося, або розходимося. Де я була неправа? Адже мені було далеко за 20. Тож на побачення бігати набридло. Безкраї стосунки, які ні до чого не приводять, – це не для мене. Хіба він не мав змоги відмовитись?
Мав. Але не відмовився. і не розвернувся, і не пішов. Якби не хотів одружитися, то не одружився б. Я теж поважаю себе. Цілком могла знайти собі іншу пару. І він вважав би за щастя бути зі мною.
Найцікавіше – це те, що протягом довгих років сім’я жила спокійно і не тужила. І не було жодних розмов на тему. Ніхто про це не думав.
— Рік чи два тому на одній із зустрічей з друзями Паша раптом заявив, що він не планував одружуватися, а я йому вибору не дала. – продовжує Аня. – З одного боку, всі сміялися, жартували, в такому контексті це було представлено. Нібито я поставила його перед фактом. Тільки тепер розмови лише про це. І чоловік їх підтримує.
Хоча я особисто просила його вже багато разів не порушувати цієї теми. Виходить, що йому це подобається? Не треба мені робити ласки, нехай каже правду.
А коли я починаю його дорікати цим, він відповідає, що не бачить у цьому нічого такого. Нібито в мене немає почуття гумору. Адже він не хотів мене образити.
Як думаєте, може й справді Аня надто перебільшує і не варто було б так накручувати себе на рівному місці? Живуть та й живуть. Адже вони є членами нормальної середньостатистичної сім’ї.
Або ж саме з цього все зазвичай і починається. Дружина попросила чоловіка не жартувати на цю тему, а він вдає, що не розуміє, про що мова. Нормально так говорити чи ні?
Головна картинка ілюстративна.
