fbpx

Привіт, мамо! – Ой! Синочку! Живий! Дякувати Богу і Цариці Небесній і генералу Залужному і нашим волонтерам і тим хто нам зброю давав

Нехай цей неймовірно талановитий допис пані Лесі Поліщук змусить вас посміхнутися у ці непрості для українців часи. Авторка зобразила у оповідці прототип тисяч українських матусь, які щиро моляться про повернення наших доблесних воїнів додому з перемогою. Матусь зворушливих, люблячих, турботливих. Матусь, які виховали гідних синів своєї Батьківщини! Хай береже Господь наших воїнів!

– Привіт, мамо!

– Ой! Синочку! Живий! Дякувати Богу і Цариці Небесній і генералу Залужному і нашим волонтерам і тим хто нам зброю давав

– Мам! Я ненадовго, ось, вона буде жити в нас. Дивися за нею, люби, як рідну дитину, вона багато пережила, їй тре ласка і тепло. Це Глорі, її ім’я перекладається як Слава. Ну ото як Слава Україні!

– Сину, я того… ну ти ж знаєш, я – як ти скажеш. Я ото ж мовчки терпіла і тухи твої…

– Татухи, мамо…

– Та байдуже, і оті дірки у вусі, що туди мого макогона можна було всунути, і волосся твоє синьо-зелене з хвіолетовим і цапину бороду і босі ноги посеред зими і кумпутер цілу ніч з цихриками на ньому, коли ти, як зомбірований на них дивився.

– Мамо то програмування…

– Та байдуже, аби не відьомство. Я сину все витерплю, якщо ти мені скажеш. І оцю Глорі Україні прийму і зроблю, як треба. Ти тіко, сину, одне мені скажи, як перед святим Богом правдиво – що то воно таке?

– Мамо, то кицька така, сфінкс, з Гостомеля. Власників мабуть нема серед живих, а вона до нас прибилася, то я й забрав.

– Мати Василева! Як же ж ті загарбники з живої душі поздівалися! То вони оце її чи підпалили чи побрили, чи то од нєрвів в неї шерстя випала? Біднесеньке, канєшно воно виглядить наче з пекла, бо таке пекло пройшло, малесеньке… Давай її сюди, я твою кохточку дитячу на неї надіну, а на лапочки зара гачком якісь пінєтки зв’яжу. Ходи до мене кицю, нічо шо ти страшна, воно відросте все скоро, баба Юля тебе догляне.

– Мамо, воно не відросте, бо…

– Закрий рота сину! Мати каже відросте, значить відросте! Оно мені всі тоже казали, що ти пропав навсігда, а ти бачиш, молилася Миколі Заступнику, та Матері Божій – І ось ти живий! Цілий! Ще й матері суперечиш, … мале! Не переживай вопшем!

– Та я знаю, мамо. Я піду в штаб, а потім знов додому, а взавтра вже тоді назад…

– Хай Господь береже, сину, я тобі зара борщу нагрію і пиріжків замішу. Тіко Глорю покладу на лежанку біля плити, шоби не мерзла. Ти там якщо хто ще приб’ється, то вези. Хай в нас живе, мо й поросятко якесь бігатиме, то ти бери. Паска ж скоро…

Автор: Леся Поліщук.

Фото: ілюстративне.

04/11/2022

You cannot copy content of this page