Їхав один хлопець на новому блискучому «Ягуарі» у прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом побачив він дітей, які сиділи біля дороги. Після того, як він, обережно об’їхав їх, і зібрався знову набрати швидкість, то раптом почув, як у машину вдарився камінь. Хлопець зупинив машину, вийшов з неї, і, схопивши одного з хлопців за комір, почав його трясти несамовито:
– Ти ж негіднику! Навіщо ти кинув у мою машину камінь? Ти знаєш, скільки вона коштує?!
– Пробачте мені, – відповів хлопчик.
– Я не хотів заподіяти шкоди вам і вашій машині. Справа в тому, що мій брат з дитинства не ходить, він випав з коляски, але я не можу підняти його, він занадто важкий для мене. Уже кілька годин ми просимо про допомогу, але жодна машина не зупинилася. У мене не було іншого виходу, крім як кинути камінь, інакше ви б теж не зупинилися.
Хлопець допоміг посадити хлопчика в крісло, намагаючись стримати сльози і відчув як клубок підступив до горла.
Потім він пішов до своєї машини і побачив вм’ятину на новеньких блискучих дверцятах, що залишилася від каменя.
Він ще багато років їздив на цій машині, і щоразу говорив «ні» механікам на пропозицію відремонтувати цю вм’ятину на дверцятах, тому що вона щоразу нагадувала йому про те, що якщо ти проігноруєш шепіт, у тебе полетить камінь.
