Кирило дивився на фото Каті та посміхався – ну треба ж, вона майже не змінилася! Ну так, років 10 тому вона була молодша, стрункіша, але все одно – така ж красива, блондинка із блакитними очима. Поки Кирило милувався фото на сторінці Каті, до нього підповз його вірний Роксі – старий пес з помітно сивою мордочкою. Підповз і поклав свою голову на коліно господарю, злегка скиглячи.
Одинадцять років тому друзі батька подарували йому маленьке цуценя – вони були впевнені, що купили вівчарку, але коли собака підріс, стало помітно, що він нечистокровний. Та це було вже й не важливо, тому, що Роксі в сім’ї дуже полюбили. Сім’я була маленька – сам Кирило та його батько, а мати померла, коли Кирило був ще підлітком. Отак і стали жити суто чоловічою компанією. Тато помер чотири роки тому, і з сім’ї залишилося лише двоє, Кирило та Роксі…
– Що, Роксі, недобре тобі, старий? – Кирило погладив собаку по загривку. – Тримайся, хлопче, ти ж мужик! Ось, краще подивися – яку красуню я в соцмережах знайшов: Катя, любов всієї моєї юності і досі сидить скалкою у мене в серці. В одній компанії колись тусили. Цікаво, чи одружена вона?
На фотографіях не було ні сім’ї, ні дітей, тільки вона іноді сиділа з батьками обійнявшись. А так все решту – подорожі, море, подруги. Ось вона сидить з дівчатами в кафе і тримає келих, на пальці немає обручки. Так, це шанс!
«Привіт, подруго юності! – написав їй в приват Кирило. – Впізнаєш мене?». Відповіді не було хвилин 20, хоч Катя була весь час онлайн, здавалося, що час тягнувся в цей час нескінченно. «Ой, привіт Кир! – відповіла Катя. – Скільки років минуло! Приємно, що ти мене впізнав, а я нещодавно тут сторінку завела! Може, даси свій номер телефону і поговоримо?».
Серце билося в очікуванні дзвінка від Каті. Головне щоб голос не тремтів!
– Привіт Кейт! – якомога спокійніше сказав Кирило. Добре, що вона не бачить, як у нього долоні від переживання змокли і руки затремтіли. – Як ти швидко зателефонувала!
– Та я зараз вільна! Ще на роботу не влаштувалась, у батьків живу, нещодавно повернулась до нашого міста. Була заміжня, розлучилася і ось повернулася! Може зустрінемося?
Кирило гарячково став думати – де зустрітися? Додому запросити? Та тут цілу клінінгову компанію треба викликати, щоб привести до ладу холостяцьку квартиру! Ні, поки що рано ще!
– Ти кафе пам’ятаєш, там, на розі в парку, де ми компанією тусувалися? Ну от зараз там дуже затишно, коли зустрінемося? – запитав Кирило.
– Та хоч сьогодні! Давай о 7-й вечора? – запропонувала Катя.
Кирило шалено хвилювався, збираючись на побачення. Ідучи, дав потрібні ліки Роксі, призначені ветеринаром, поцілував пса в його сиву мордочку і сказав:
– Тримайся, старий, скоро я господиню в будинок приведу, мабуть, буде нам весело!
Зустріч була приємною, вечір теж. Говорили про життя, згадували юність, реготали на кумедних моментах. Кирило зізнався, що був закоханий у Катю, а вона навіть не здогадувалася.
– Ти ж з Ковалевою тоді зустрічався! – Здивувалася Катя. – А чому ти мені цього не казав?
– Ну так і ти ж не була вільною! – відповів Кирило. – Як би я тобі признався?
– Отже, ти зовсім один живеш зараз? Чудово, свобода повна! А мені хоч майже під 30, але я ось із предками, навіть соромно! Додому запросиш?
– Так запросто! – Вигукнув Кирило і осікся. – Але тільки не сьогодні, краще у суботу! Мені ще собаку купати, завтра на роботу зранку.
– Це того собаку, якого ти тоді вигулював, – здивувалася Катя. – Він ще живий?
– Так, тільки старий став! А ще недавно велосипедист на нього наїхав на тротуарі, коли ми гуляли, тепер хоч він і ходить, але сильно кульгає на задні лапи.
Кирило проводжав Катю через парк, довго цілувалися по дорозі, багато слів кохання було сказано – зізнання від Кирила за все це десятиліття. Навіть дівчата в романах йому траплялися схожі на неї, але все не те, і тепер він щасливий, що зустрілися. Катя відповідала йому взаємністю у поцілунках і так само зізнавалася, що Кирило їй дуже подобається.
У п’ятницю ввечері було грандіозне прибирання, Кирилу допомагала сусідка тітка Надя. Колись батько намагався за нею зблизитись, але тітка Надя віддала перевагу теплим сусідським відносинам. З того часу вона була як рідна людина для Кирила. Він попередив сусідку, що на вихідні прийде кохання всього його життя, тому прибирати треба було все ретельно.
У суботу було все куплено для вечері, Катю Кирило зустрів на зупинці. Коли зайшли до квартири, Катя скривилася:
– Ой, а що так псиною пахне?
– Так Роксі вдома, а він старенький!
Роксі хотів різко схопитися, щоб зустріти нову гостю, але якось по-щенячому пискнув і надув маленьку калюжку під собою. Він присів з винуватим виглядом і почав барабанити хвостом по підлозі, злегка скулячи.
– Він що ще й справляє потребу вдома? – здивувалася Катя.
– Та це просто він висловив так свою радість по відношенню до тебе, – Кирилу стало трохи ніяково за свого посивілого друга. – Зараз все приберу.
– Ммм так вже! – Катя підійшла вікну і злегка прочинила його, незважаючи на те, що на вулиці було досить прохолодно. – Треба трохи провітрити.
Сіли вечеряти у кімнаті на дивані. Коли дійшло до поцілунків, у кімнату кульгаво зайшов Роксі і заскулив, дивлячись на закоханих. Наче ревнуючи, він підійшов до Кирила і поклав йому голову на коліно. Кирило погладив друга за вухом.
– Слухай, ну, він зовсім старий! Ось – шерсть з нього сиплеться! У моїх батьків була такса, то вони її приспали, коли час настав!
– Ну, хто знає, коли прийде цей час? У Роксі, звичайно, час старості, але може він довгожитель? Можливо, ще років три-чотири житиме. Це мій найкращий друг, я його ніколи не зраджу!
– Та вже, – зітхнула Катя. – А я думала, що в нас все серйозно з тобою буде. Навіть до цієї зустрічі плани вибудовувала на життя з тобою.
– Я цьому буду тільки радий! – посміхнувся Кирило. – Залишайся жити в мене, а там побачимо, як життя складеться.
– А ти приспи тоді свого собаку, що йому мучитися? – Запропонувала Катя. – Ну правда, запах у квартирі від нього, шерсть лізе, проблем багато. Навіщо мучитись з ним? Я так не можу!
Кирило уважно подивився на Катю. Він спочатку подумав, що вона жартує, але вона була серйозно налаштована. Ні краплі жалю в очах … запропонувала так, ніби треба викинути старий диван.
– Нічого у нас з тобою не вийде! – зітхнув Кирило. – Давай я тебе до зупинки проведу.
– Та гаразд, не турбуйся! – Образилася Катя. – Твій собака все одно скоро здохне, а ти так і залишишся сам. Ну, як знаєш!
Катя пішла. Щось на секунду в серці защеміло у Кирила, але тут же минуло, коли Роксі уткнувся в руку своїм шкіряним носом. Кирило підтягнув собаку на диван і міцно обійняв.
– Як же я мало не лоханувся з цією Катькою? – зашепотів він на вухо вірному другові. – Треба ж таке запропонувати: тебе приспати! А от я колись старий стану чи хворий, вона мене б теж приспала? Не бійся, Роксі, я тебе ні на яку красуню не поміняю, житимеш! Пішли краще погуляємо, друже, а потім Катю з друзів вилучу…
