Юля прокинулася рано. Потягнулася. Який гарний день. Сонечко світить. Вихідний. А ще у неї сьогодні день народження. Не ювілей, двадцять сім років. Юля глянула на годинник — десята година, двадцять п’ять хвилин.
«Цікаво, хто привітає перший?» — Подумала вона — «Мама чи Влад? Напевно мама. Вона завжди вранці вітає. Намагається бути першою».
Продзвенів телефонний дзвінок. Це була мама. Після всіх привітань і побажань, вона повідомила про свій швидкий приїзд. Потрібно зазначити, що жінка жила не дуже далеко від дочки, але завжди повідомляла, коли і о котрій годині зайде до неї. Напевно не хотіла заважати її особистому життю.
Юля швидко схопилася і нашвидкуруч приготувала сніданок. Мама прийшла з купою подарунків і величезним букетом квітів.
— А Влада ще немає? — Здивувалася вона. — Я думала ви сьогодні разом.
— Мамо, він же не живе тут. У нього, поки що немає статусу нареченого. Пропозицію він мені не робив. Хоч і дуже б хотілося, — трохи сумно відповіла Юля.
— Візьми все в свої руки, зроби її сама, — пожартувала мама.
— Е ні, я так не хочу. Краще почекаю.
За сніданком і легкою розмовою, яка іноді перетікала в пліткування, час пролетів швидко.
— Ой. Дванадцята. Мені треба бігти. Не буду тебе відволікати. Напевно у вас плани на вечір? — почала збиратися мама.
— Ми нічого не планували, — знизала плечима Юля.
Мама втекла, залишивши у повітрі легкий слід дорогих парфумів.
«Щось Влад не дзвонить» — занервувала Юля, — «Може забув? Ні, такого не може бути. Хоча, якщо і забув, то повинен був просто зателефонувати. Сьогодні ж субота, у нас вихідний. Дивно».
Задзвенів телефон. Юля глянула на екран. Дзвонила двоюрідна сестра. Після розмови з нею, прийшла низка СМС і дзвінків. Хто тільки не вітав. Родичі, друзі, просто близькі і далекі знайомі, колеги по роботі. Прийшли три кур’єри з подарунками і квітами.
Юлі було дуже приємно, що не забули про її день народження. Тільки, кожного разу, коли дзвенів телефон або хтось дзвонив у двері, у неї перехоплювало дихання. І вже вкотре приходило величезне розчарування. Влад ніяк не з’являвся.
«Може щось трапилося? — занепокоїлася Юля. — Різне в житті буває».
Вона рішуче взяла телефон, потім трохи подумала і набрала номер Владової мами.
— Юлечко, рада тебе чути. Вітаю тебе з днем народження. Хотіла й сама тобі зателефонувати, але ти мене випередила.
— А Влад заходив сьогодні до вас? — поцікавилася Юля.
— Так. Щойно з друзями пішов. Веселий. Напевно до тебе. Скоро прийде. Жди, — відповіла хлопця мама.
Юля засмутилася. На друзів час є, а на неї в день народження немає.
«Не буду йому дзвонити» — вирішила вона, — «Нехай перший дзвонить».
Звичайно рішення приймати легко, а ось слідувати йому не завжди. Вона нервово ходила по кімнаті. Щось намагалася зробити, але все падало з рук. Раз за разом поглядала на годинник. Здригалася від кожного дзвінка. Близько четвертої години вечора, настрій у Юлі був вкрай зіпсований. Вона розплакалася. Забігла її подружка Віка.
— Що, досі не дзвонив? Не привітав? — витріщив вона очі.
Юля тільки розвела руками. Сльози знову навернулися на очі.
— Так, припини рюмсати, — рішуче промовила Віка, — Збирайся. Пішли в кафе. Святкувати будемо. Чого вдома сидіти? У нас, недалеко, новий заклад відкрився. Всі хвалять. Ходімо глянемо. Відірвемося на повну.
— Щось, не хочеться, — пробурмотіла Юля, — Настрою немає.
— Припиняй розпускати нюні. Пішли. Не можна в такий день вдома сидіти, — вмовляла її Віка, — Чоловіки не варті наших сліз. Збирайся.
Юля погодилася.
Вже біля входу в кафе Віка зупинилася.
— Ти, давай, спускайся. Мені потрібно зателефонувати. Сідай за той столик, що ближче до музикантів. Я зараз буду.
Коли Юля зайшла в зал, світло раптово вимкнулося. З глибини, почулася красива, повільна мелодія. Юля трохи розгубилася. Раптом спалахнув прожектор. У променях світла, прихиливши одне коліно, стояв Влад. В одній руці він тримав величезний букет троянд, а іншу простягав до Юлі. На його долоні, вона розгледіла відкриту коробочку з каблучкою. Серце шалено застукотіло.
— Мила, кохана моя Юлечко, — урочисто промовив Влад, — З днем народження тебе! У цей щасливий день, я хочу попросити тебе, стати моєю дружиною. Я все життя, обіцяю любити і оберігати тебе. Я зроблю все, щоб ти була щасливою. Обіцяю! Що скажеш, Юлечко?
— Музика затихла і запанувала дзвінка тиша. Юля стояла і мовчала. Було помітно, що Влад занервував, трохи зблід. Пауза затягувалася. На лобі у Влада виступили крапельки поту. Вони виблискували і переливалися в променях прожектора. Простягнута рука Влада трохи затремтіла.
«А це тобі, милий, за всі мої сльози і нерви», — подумала Юля.
Тиша почала пригнічувати.
— Я згодна, — тихо промовила Юля.
Раптом спалахнуло світло. Юля навіть заплющила очі від несподіванки. Заграла музика. Почулися радісні крики і привітання.
Юля відкрила очі. Навколо неї і Влада стояли друзі. Краєм ока вона побачила свою і Владову маму. Їй дарували квіти. Плескали хлопавки. Юля була дуже щаслива. Влад вдягнув їй на палець каблучку і поцілував. Вона трохи викрутилася і боляче щипнула Влада за ногу.
— Ой, — вирвалося у нього, — За що?
— Коханий, на майбутнє, — прошепотіла Юля, — Запам’ятай, що я не люблю сюрпризи.
Фото ілюстративне.
