fbpx
Дозвілля
Проїжджаючи повз, велосипедист зігнувся, схопив сумку і швидко помчав далі. Семен Семенович оторопів. Йому не було шкода сумки, там були старі речі потрібні на дачі. Йому було просто прикро, що ось так, серед білого дня, його обібрали. Пригнічено зітхнувши, він побрів далі. Настрій був зіпсований

Семен Семенович зійшов з електрички на перон. Після того, як не стало дружини він перший раз приїхав на дачу. У свої 74 роки він був бадьорим, невгамовним чоловіком. Дітей у нього не було і він дуже важко переносив самотність.

Озирнувся. Повісивши сумку на плече, Семен Семенович бадьорим кроком попрямував лісовою стежкою до села. Позаду нього пролунав дзвінок велосипеда. Він відійшов убік, пропускаючи велосипедиста. Опустив сумку на землю.

Проїжджаючи повз, велосипедист зігнувся, схопив сумку і швидко помчав далі. Семен Семенович оторопів. Йому не було шкода сумки, там були старі речі потрібні на дачі. Йому було просто прикро, що ось так, серед білого дня, його обібрали. Пригнічено зітхнувши, він побрів далі. Настрій був зіпсований.

Повернувши, на перехресті, Семен Семенович побачив велосипед із зігнутим колесом і велосипедиста. Він сидів на землі, погладжуючи забиту ногу. Сумка валялася поряд.

— Ну що, Бог покарав тебе за злодійство? Покажи ногу, подивлюся. Лікар я. Хоч і на пенсії. — суворо промовив він. Оглянув. Швидким рухом повернув ступню і смикнув.

— А! Боляче! — пролунав тоненький голосок.

— Все, вже все. Потрібна туга пов’язка. До весілля заживе. Ба, та ти дівчисько? Як звати?

— Оля. Дядьку, я більше не буду. Тільки не відводьте мене у відділок, будь ласка. Я думала, що ви з магазину йдете, з того що на станції. Дуже їсти хочеться.

Семен Семенович уважно подивився на дівчинку. Худенький підліток років п’ятнадцяти. Тремтить від страху, як підстрелений горобець. Шкода. Він розірвав свою стару сорочку, перев’язав ногу.

— Пішли до мене, нагодую. У мене в погребі картопля і тушонка є.

— А ви мене не скривдите.

— Скажеш таке! Хочеш ходи, не хочеш — сиди тут.

Він підхопив сумку і попрямував далі. Через якийсь час, почув, ззаду кроки і скрип поламаного велосипеда.
Так вони познайомилися. Оля розповіла дідусеві, що живе недалеко з мамою. Мама недужа лежить. Потрібно щось їсти. Ось вона і не втрималася. Семен Семенович нагодував дівчинку. Склав в пакет картоплі, кілька банок тушонки, та й ще кілька дрібниць. Віддав їй.

— Це тобі і твоїй мамі. Не кради, залиш цю справу. До добра не доведе. Якщо щось, приходь. Допоможу.
Провів дівчину до хвіртки. До нього підійшла сусідка.

— Семенович, ти чого? Ти що, шкодуєш цю Ольгу? Її все село знає. Мати зловживає, а вона зцупить безсовісно. Яблуко від яблуні…

— Досить язиком молоти, — відповів їй Семен Семенович і зайшов у дім.

У цю ніч він не спав, крутився. У нього не виходила з голови ця Оля. Увесь час думав, як вона там, чи нога не болить. Думав про її матір. Така звичка – це страшно. А дівчинка там живе, все бачить. Що з нею буде далі?
Вранці він піднявся. Зібрав щось поїсти і пішов до Олі додому. Хвіртка і двері були навстіж. Він зайшов у страшенно занедбаний будинок. Скрізь було брудно. Гора немитого посуду. На столі засохлі недоїдки.

— Олю, ти вдома? Є хто небудь?

З кімнати вийшла заплакана дівчинка.

— Діду, ввечері правоохоронці приходили. Маму забрали. Вони з дружками когось зачепили.

— А тебе що в дитбудинок?

— Та ні. Я повнолітня. Виглядаю тільки так. Що робити не знаю.

— Гаразд, збирайся. У мене поживеш, — несподівано для себе, запропонував Семен Семенович.

Оля переїхала. Життя налагоджувалося. Дівчинка виявилася працелюбною. Допомагала дідові Семенові у всьому. Збиралася на роботу влаштуватися.

В кінці місяця Семен Семенович отримав пенсію, приніс додому.

— Олю, ось гроші в комод поклади. Нам їх на місяць вистачить. Залишиться, сукню тобі нову купимо. Ходиш, як шибеник в штанях. А ти дівчина.

— Дякую, дідусю, — Оля обійняла його і поцілувала в щоку.

У старого сльози на очі навернулися. Серце стиснулося. Ось тепер у нього є внучка і він вже не один. Щоб приховати хвилювання, взяв сумку і відправився на станцію в магазин. Повернувшись, Олю вдома не застав. Прочекав трохи, розхвилювався. Чи не сталося щось погане? Заглянув в комод. Грошей немає. Схопився за бік.

Випадково зайшла сусідка. Викликала швидку. Відвезли Семена Семеновича на приймальний. Привели його до тями. Пішов на поправку, перевели його в загальну палату. Здоров’я здається нічого, але душа не на місці. Він дуже хвилювався. Ні, не через гроші. Чоловік картав себе, що не зміг достукатися і підібрати потрібні слова, не зміг пояснити та витягнути з ями цю маленьку дівчинку.

Через деякий час виписали Семена Семеновича. Вийшов він, сів на лавочку. Сидить, ноги додому не йдуть. Чує в кущах шум. Вийшла Оля, кинулася вона до нього, стала перед ним на коліна, обійняла його, сльозами вмивається.

— Дідусю, рідненький. Прости мене. Я дружка маминого зустріла. Він вимагав у мене гроші. Говорив, що по тебе прийде, якщо я не принесу. Я дуже злякалася, взяла і віддала. А як дізналася, що в ти в лікарні, то ще більше за тебе злякалася. У до відділку пішла. Посадили його. Тепер я на роботу влаштувалася. Ось всі твої гроші і моя зарплата в додачу. Не потрібна мені твоя пенсія, я працюю. Тебе і себе утримувати буду. Тільки не кидай мене. Прости, Христа ради.

— Вставай, внучко, пішли додому. Пізно вже, — відповів їй Семен Семенович і посміхнувся.
Так і почали вони жити. Оля працювала, інститут заочно закінчила. Заміж вийшла за хорошого хлопця. А у Семена Семеновича справ багато і турбот, скоро правнук народиться.

Фото ілюстративне.