Професія провідника потягу у людей викликає різні почуття. Здається така професія є романтичною: постійні подорожі і спілкування з різними людьми. Але, з іншого боку – безсоння, складний графік, виконання плану продажів і штрафи за відхилення від правил.
Провідниця потягу розповіла, як їй вдалося заробити на щедрому пасажирові та про накрутки у вагоні-ресторані.
Буває так, що у провідницю може закохатися пасажир. І це добре, якщо він із купе бізнес-класу.
“Був такий випадок – я сподобалась одному пасажиру, що виглядав далеко не бідним, він їхав у відрядження. Ну і він вирішив мене пригостити шампанським. Я не відмовилась. З вагона-ресторану мені приніс знайомий офіціант пляшку звичайнісінького ігристого. Його ціна у супермаркеті не дорожче за 150 гривень, а у вагоні-ресторані — 900. Подякувала кавалеру, а сама закриту пляшку повернула у буфет і за мовчання віддала 200 гривень тому офіціанту, що приніс пляшку. Так і заробила 550 гривень за гарні очі, після цього почала більше посміхатися заможним чоловікам-пасажирам. Тут навчишся тому, про що навіть не подумала б на будь-якій іншій роботі”.
Вагон-ресторан – це окрема історія. Ціни там захмарні — лише заможний пасажир може собі дозволити там пообідати, а таких бувають одиниці за рейс. Меню просте, але дороге. У деяких квитках харчування включено у вартість квитка. Заздалегідь у вагоні-ресторані зазвичай нічого не готують, замовлення прийшло, тоді лише запускається процес. Овочі, фрукти – зазвичай свіжі та смачні.”
Є люди, яким витратити декілька сотень за обід у вагоні-ресторані — на втіху. Для них – це романтика. Їдять та дивляться за вікно на краєвиди, під стукіт коліс та насолоджуються процесом. Здебільшого це ті, кому оплачують відрядження. Люблять розслабитися і не особливо переймаються рахунком.
