Нещодавно моя подруга вийшла заміж. Вона свого чоловіка знала ще зі школи, а ось свекруху до заміжжя зовсім не бачила.
Вона жила окремо від сина, в іншому місті і дуже рідко приїжджала. Кожен її приїзд був скоріше для галочки. Ніяких подарунків вона не привозила. Погостює декілька днів і назад додому збирається, у неї там своє особисте життя.
Син виріс і одружився на Маринці. Подружжя півроку жило душа в душу, поки свекруха не заявилася на порозі Марининої квартири.
– Так, мої дорогенькі, я поки що поживу у вас. Не переживайте, ви мені не заважатимете!
Марина подивилася на чоловіка, а той лише знизав плечами. А потім запитав:
– На довго ти до нас жити, мамо?
– Як тільки роботу знайду, тоді і з’їду. – розсміялася свекруха.
Поселили маму у майбутній дитячій кімнаті.
Пройшов тиждень, другий, а мама все лежить в кімнаті, і не шукає роботи. Марину вже почало це дратувати, тому вона дочекалася моменту, поки вони залишаться вдвох і запитала її:
– Ви собі роботу збираєтеся шукати?
– А що трапилося, люба? Хіба я тобі заважаю? Живу тихенько, в своїй кімнаті.
– Це не ваша кімната. Це кімната для нашої майбутньої дитини. І ми не планували, що там буде хтось жити.
– Марина, ти повинна бути мені вдячна, що я тобі такого чоловіка виховала. А як з’явиться дитинка, вона все одно сама не зможе спати, тому ви їй поставите ліжечко коло себе.
Тут Марина вже не втрималась. Якщо у неї такі плани, то значить і переїздити вона не збирається.
– Якщо по правді, то мого чоловіка виховала бабуся. Я про це, ще зі школи знаю, а вас там ніколи не бачила. Наскільки мені відомо, грошима ви теж не забезпечували їх. Так що, вдячна я тільки бабусі, тому ми їй допомагаємо, чим можемо. А квартира ця моя, бо її батьки мені купили. Тому і жити я тут планую тільки з чоловіком. Так що, двері там!
Свекруха ще довго щось бубоніла, збираючи речі.
Через декілька годин вона пішла, а слідом за нею прийшла бабуся.
Та узагалі вся в сльозах була. Донька до неї подалась, а коли мама не впустила, та заявила, що отримає частину квартири бабусі, яка їй повинна дістатись, як єдиній спадкоємиці.
Прийшов додому Маринчин чоловік і вислухавши все довго сміявся. Квартира бабусина вже давно належала йому. Дідусь, ще коли був живий переписав. Ну а мама є мама. Зрозуміє, що нічого не отримає і далі собі повіється.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
