fbpx
Дозвілля
Пройшов тиждень, другий, а мама все лежить в кімнаті, і не шукає роботи. Марину вже почало це почало трохи діставати. Чоловік ніяк на присутність своєї мами не реагував, тому дівчина узяла ситуацію в свої руки і зважилась на відверту розмову

Нещодавно моя подруга вийшла заміж. Вона свого чоловіка знала ще зі школи, а ось свекруху до заміжжя зовсім не бачила.

Вона жила окремо від сина, в іншому місті і дуже рідко приїжджала. Кожен її приїзд був скоріше для галочки. Ніяких подарунків вона не привозила. Погостює декілька днів і назад додому збирається, у неї там своє особисте життя.

Син виріс і одружився на Маринці. Подружжя півроку жило душа в душу, поки свекруха не заявилася на порозі Марининої квартири.

– Так, мої дорогенькі, я поки що поживу у вас. Не переживайте, ви мені не заважатимете!

Марина подивилася на чоловіка, а той лише знизав плечами. А потім запитав:

– На довго ти до нас жити, мамо?

– Як тільки роботу знайду, тоді і з’їду. – розсміялася свекруха.

Поселили маму у майбутній дитячій кімнаті.

Пройшов тиждень, другий, а мама все лежить в кімнаті, і не шукає роботи. Марину вже почало це дратувати, тому вона дочекалася моменту, поки вони залишаться вдвох і запитала її:

– Ви собі роботу збираєтеся шукати?

– А що трапилося, люба? Хіба я тобі заважаю? Живу тихенько, в своїй кімнаті.

– Це не ваша кімната. Це кімната для нашої майбутньої дитини. І ми не планували, що там буде хтось жити.

– Марина, ти повинна бути мені вдячна, що я тобі такого чоловіка виховала. А як з’явиться дитинка, вона все одно сама не зможе спати, тому ви їй поставите ліжечко коло себе.

Тут Марина вже не втрималась. Якщо у неї такі плани, то значить і переїздити вона не збирається.

–  Якщо по правді, то мого чоловіка виховала бабуся. Я про це, ще зі школи знаю, а вас там ніколи не бачила. Наскільки мені відомо, грошима ви теж не забезпечували їх. Так що, вдячна я тільки бабусі, тому ми їй допомагаємо, чим можемо. А квартира ця моя, бо її батьки мені купили. Тому і жити я тут планую тільки з чоловіком. Так що, двері там!

Свекруха ще довго щось бубоніла, збираючи речі.

Через декілька годин вона пішла, а слідом за нею  прийшла бабуся.

Та узагалі вся в сльозах була. Донька до неї подалась, а коли мама не впустила, та заявила, що отримає частину квартири бабусі, яка їй повинна дістатись, як єдиній спадкоємиці.

Прийшов додому Маринчин чоловік і вислухавши все довго сміявся. Квартира бабусина вже давно належала йому. Дідусь, ще коли був живий переписав. Ну а мама є мама. Зрозуміє, що нічого не отримає і далі собі повіється.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.