fbpx
Події
Пройшлася по підлозі у синовій квартирі – шкарпетки чорні, в крихтах якихось. Плита в плямах, фартух кахельний весь в застиглому жирі, чашки в плямах від чаю. Мамо дорога! Це вони ще знали, що я приїду, напевно, прибирали

Поїхала до сина в гості, думала, відпочину хоч трохи, погуляти кудись піду. А замість цього довелося віддраювати квартиру. Дружина його взагалі по дому, мабуть, нічого не робить.

Я сама живу в селі, а син з дружиною в місті, у неї там своя квартира. Рік вже, як розписалися, але зазвичай вони до мене їздили, я город до цього літа тримала, так що допомога завжди була потрібна. А цього року я вирішила, що сили вже немає, як мені той город набрид. Нічого не садила, хочу взагалі газон посіяти, вистачить, відпрацювала я своє.

Ось і вирішила я влітку в місто в гості до сина і невістки поїхати. По набережній прогулятися, на концерт кудись піти, в кафе – як звичайна людина. Сина попередила, він сказав, що з дружиною поговорив, вони готові мене прийняти, нікому я не заважатиму. Я зібралася і поїхала.

Приїхала я вдень, там ввечері автобус дуже незручно ходить. Син мене зустрів, додому відвіз і на роботу поїхав знову. Я вдома залишилася одна. Продихатися з дороги, озирнулася і була просто вражена – який же скрізь безлад!

Пройшлася по підлозі – шкарпетки чорні, в крихтах якихось. Плита в плямах, фартух кахельний весь в застиглому жирі, чашки в плямах від чаю. Мамо дорога! Це вони ще знали, що я приїду, напевно, прибирали.

Я рукави закотила і почала прибирати. За перший день я тільки плиту і фартух змогла відмити, на більше сили просто не вистачило. Увечері діти прийшли з роботи, я нічого не говорила, думаю, що самі помітять, таке складно не помітити, плита стала білосніжною, а фартух яскравіше в два рази.

Але вони або не помітили насправді, або просто зробили вигляд. Повечеряли, потім кликали кудись гуляти, а у мене все, сили уже просто немає. Помилася та спати завалилася.

На наступний день така ж історія – відмивала вже ванну. До вечора у мене язик на плечі, діти ніякої реакції на прибирання, як його і не було, а мене до кінця дня вже ноги не носять. Яке там гуляти, до ліжка б доповзти.

У такому режимі пройшли всі чотири дні. Віддраїла я їм квартиру, там можна було безбоязно босоніж ходити, а до плити було не страшно наближатися. Та й чашки всі начистила. Мені ж за це навіть дякую ніхто не сказав, як і не було нічого.

Син, коли на вокзал мене відвозив, ще посміявся, що гуляти приїхала, а сама з дому ні разу не вийшла. Я вже не стрималася, висловила, що весь цей час я їх житло в порядок приводила, а вони навіть не подякували. Не до прогулянок було.

А мені у відповідь – хто тебе просив? Їм і так було все нормально. Могла б просто не звертати уваги і гуляти собі на втіху. А як не звертати уваги, якщо ноги прилипають і в кухні перебувати неприємно. Про чашки, які виглядали брудними, навіть говорити не буду.

– Мам, ми ходимо гуляти, в кіно, зустрічаємося з друзями і зустрічаємо заходи на набережній. Ми не морочимося зайвий раз за прибирання. Зазвичай ми раз на місяць викликаємо клінінг, але цього разу не вийшло це зробити до твого приїзду.

Ти, каже, могла б провести час із задоволенням, але сама вибрала витрачати час на прибирання, ніхто не винен. Ось так і роби добро дітям. Начебто і син правий, але я б так жити не могла.

Фото ілюстративне.