— Галю, позич грошей, — вимагала телефоном молодша сестра, — ти ж прекрасно знаєш, що ми потребуємо! Довго мені ще чекати переказу від тебе? Кому тобі допомагати, якщо не нам? Галя, я наполягаю! Діти плачуть, їсти просять, а вдома хоч шаром коти. Ну й що, що вони вже дорослі?! Вони, по-твоєму, їсти не хочуть?
Юля завжди змагалася зі старшою сестрою, Галю вона недолюблювала. Усі родичі й знайомі родини Петрових говорили, що старша донька Ніни й Олексія виявилася більш «успішною». Галя завжди добре вчилася й була першою в усьому. Спочатку дівчинці, а потім і дівчині подобалося почуватися лідером.
Юля, на відміну від старшої сестри, зірок із неба не хапала, вчилася дуже посередньо, переходячи з класу в клас виключно завдяки поблажливості вчителів. Ніна що тільки не робила, щоб змусити доньку сидіти над підручниками: і карала, і благала, і відправляла на «заслання» на літо до бабусі й дідуся, але нічого не допомагало. Хлопцями Юля почала цікавитися рано, вже у чотирнадцять років на неї почали заглядати парубки, що дуже непокоїло її матір.
— Господи, що ж ти за людина така? — зітхала Ніна. — Юлю, чому у тебе один вітер у голові? Подивися на Галю! Вчиться, у щоденнику одні п’ятірки, вчителі нею не натішаться, у всьому перша. А ти що? Ледащиця якась, чесно слово! Юлю, за тиждень мені двічі телефонувала твоя класна керівниця. Ти що, ніяк не можеш переписати цю контрольну з алгебри? Ну шість балів виходить у чверті!
— Мамо, я цей предмет не розумію, — кліпала очима Юля, — ну хай буде шістка. Це ж школа, от в інституті я буду вчитися нормально, там зовсім інші знання дають. Мамо, не приставай до мене з цією алгеброю! Оцінки ж не головне, я взагалі вважаю, що для нас, дівчат, головне — вдало вийти заміж. Чоловік буде мене утримувати, повністю забезпечувати, а я за це йому дітей народжу. Буду вдома затишок створювати, з роботи його чекати.
— Де ти ці дурниці набралася? — обурилася Ніна. — Хто тебе цьому навчив? Юлю, будь-яка людина, чи то хлопець, чи дівчина, повинна вміти заробляти! Штамп у паспорті — далеко не гарантія ситого й забезпеченого життя. Що ти будеш робити, якщо з твоїм чоловіком щось трапиться? Чим годуватимеш дітей? А якщо він просто від тебе піде, ти залишишся без підтримки. Не можна так думати, доню! Без вищої освіти зараз неможливо влаштуватися на гарну роботу. Вчися, отримуй диплом, будуй кар’єру, а потім уже виходь заміж. Подивися на нашу сім’ю: батько працює, я теж. Я не сиджу вдома на кухні біля плити, у нас двоє дітей, ми про ваше майбутнє думати повинні, тому обоє й працюємо.
— Якщо з моїм чоловіком щось трапиться, — усміхнулася Юля, — то я собі нового знайду. Мамо, це хіба проблема? Я впевнена, що у житті в мене все буде добре!
Галя, на відміну від Юлі, думала інакше. Дівчина звикла розраховувати виключно на себе. Після школи вона поїхала в інше місто, вступила до інституту, навчилася, майже відразу влаштувалася на роботу. Багато років пішло на те, щоб стати на ноги: спочатку Галя відкладала на квартиру, потім на ремонт у ній, потім на нові меблі. Лише у двадцять сім років вона нарешті змогла зітхнути спокійно, з’явилася можливість допомагати батькам. Галя щомісяця надсилала батькові й матері певну суму.
Від батьків вона знала, що Юля успішно втілила свої плани у життя: вона вийшла заміж й виховувала дитину. Батьків Галя відвідувала рідко, вільного часу у неї було небагато. Кожен приїзд Галини для Ніни й Андрія був святом: вони накривали стіл й запрошували у гості родичів. Звісно, приходила й Юля з чоловіком. Над старшою сестрою молода мати постійно підсміювалася й дорікала, що вона досі самотня.
— Ще встигну, — з гідністю відповідала Галя. — Юлю, у мене ще є час вийти заміж. Ми з тобою різні. Я, на відміну від тебе, за першого зустрічного не ризикну вискакувати. Я вибираю чоловіка: надійного, вірного й забезпеченого.
— Галю, — закочувала очі Юля, — ти не в тому положенні, щоб вибирати! Хапай першого, хто на тебе зверне увагу, і тягни його до РАЦСу. Інакше заміж ніколи не вийдеш! Ти не красуня, хто на тебе, книжкового черв’яка, позариться? Господи, їй ще й забезпеченого подавай! Олігарха, напевно.
Галя на підколи молодшої сестри намагалася не звертати уваги. З Юлею у неї з дитинства були напружені стосунки, сестри ніколи не дружили, і з віком ситуація особливо не змінилася. Юля дратувала Галю все більше й більше.
Свою долю Галина зустріла у тридцять два роки. Євген був для Галі еталоном: успішний, забезпечений і, як їй тоді здавалося, надійний. Шлюб проіснував лише три роки. Євген залишив дружину, коли на пізньому терміні у Галини зірвалась дитина.
— Ти якась бракована, — заявив чоловік дружині, — у нас із тобою не буде сім’ї, Галя. Ти елементарного зробити не змогла — дитину привести на світ! Навіщо мені така дружина? Краще знайду нормальну, здорову, яка подарує мені спадкоємця. Не шукай мене, на розлучення я подам сам!
Галя дуже важко переживала втрату дитини. Рік їй знадобився, щоб узяти себе в руки. Галина пообіцяла собі: більше ніяких стосунків із чоловіками і жодних дітей. Краще вона заведе сорок котів і з ними зустріне старість у своїй затишній двокімнатній квартирі. З самотністю Галя теж змирилася, вона навіть почала знаходити у ній свої плюси: ніхто не діяв їй на нерви, ніхто не розкидав шкарпетки у квартирі, ні перед ким не треба було звітувати.
Галя працювала, не покладаючи рук, уперто прокладаючи собі шлях нагору. Підвищення вона отримувала одне за одним і за десять років стала заступником генерального директора великого підприємства.
Ніна Олександрівна й Андрій Васильович розуміли доньку й не приставали до неї з розпитуваннями, адже знали про її ситуацію у сім’ї. А от Юля поводилася безцеремонно. На той час уже багатодітна мати, вона пишалася своїм статусом, але при цьому не забувала вимагати до себе особливого ставлення.
Юля нікому не хотіла зізнаватися, що у її сім’ї великі проблеми. Вона робила все, щоб створити видимість ідилії перед сторонніми. Чоловік Юлі, Павло, виявився любителем випити, причому дізналася Юля про це не відразу, а лише після появи другої дитини. Природно, молодій матері й тепер уже двом її дітям переважно допомагали Ніна Олександрівна й Андрій Васильович, використовуючи ті гроші, які їм надсилала старша донька.
Спочатку Галя про це нічого не знала. Мати правди не розповідала, знаючи, що між сестрами погані стосунки, тому боялася втратити регулярну фінансову підтримку. Пробовталася Галі сама Юля вже після появи третього сина. Вона якось подзвонила старшій сестрі й почала скаржитися:
— Галю, мені дуже потрібна твоя допомога. Рятуй, виручай! Я у такій ситуації опинилася!
Галина здивувалася:
— Зараз, мабуть, град піде розміром із гусяче яйце. Щоб поважна людина, багатодітна мати, знизошла до дзвінка мені!
— Галю, припини так казати, — розсердилася Юля. — Я ж кажу, що справа серйозна. Будь ласка, позич мені грошей!
— А тобі навіщо? — поцікавилася Галина.
— Мені дуже потрібно, — затараторила Юля. — Пашка мій знову п’є! Не хотіла я тобі розповідати, і мати просила нічого не говорити… Останнім часом у мого чоловіка великі проблеми. Два-три місяці тримається, потім на місяць у штопор іде. Не знаю, що з цим робити.
Галя перевела гроші й попередила:
— Юлю, це востаннє! Поки не повернеш борги, більше до мене не звертайся.
Галина тоді ще не знала, що вся матеріальна допомога, яку вона надсилала батькам, йшла на утримання молодшої сестри, її чоловіка та їхніх дітей. Павло вже давно перестав працювати, і зіпсована репутація не дозволяла йому довго затримуватися на жодній роботі.
Ніна Олександрівна шкодувала молодшу доньку. Юлі вона часто казала:
— Ти якась непутяща! Скільки разів я тобі повторювала: вчися, Юлько! Без вищої освіти зараз дуже важко. Що доброго відбувається у твоєму житті? Ти не працюєш, твій Пашка теж тільки байдикує. На що вам жити! Якби не ми, що б ти робила?
— Та нічого б не робила! — відповідала Юля. — Знайшла б спосіб гроші дістати. І взагалі, мамо, я давно хочу тебе про дещо попросити. Поговори з Галею? Нехай вона виділить нам утримання! Я знаю, скільки вона заробляє. Живе у своїй квартирі сама, ні чоловіка, ні сім’ї не має. Навіщо їй стільки грошей? Нехай половину зарплати надсилає нам, інвестує, так би мовити, у майбутнє своїх племінників. Степану скоро треба буде вступати до інституту, а на це теж потрібні гроші. Треба вже репетиторів наймати, щоб хоча б прохідний бал набрав. Мене Галя терпіти не може, бо я завжди їй правду кажу. А от тебе вона послухає!
— Яку правду, Юлю? Ти її завжди ображаєш! — зітхала Ніна Олександрівна. — Ти ж прекрасно знаєш, чому вона сама. Через ситуацію, яка сталася в її житті! Ти, як рідна сестра, мала б її підтримати, а ти тільки образливі слова говориш. Ще й грошей від неї вимагаєш! Не буду я з Галею ні про що розмовляти, і так майже все, що вона нам із батьком надсилає, я віддаю тобі. У тебе дорослі діти, Юлю, шукай роботу. У магазини беруть і без вищої освіти!
Галя тримала оборону. Сестра кілька разів на місяць дзвонила їй і просила грошей, але допомагати Юлі Галина більше не збиралася.
Наближався відпустка, яку жінка планувала провести з батьками. Галя навіть приготувала для них сюрприз: знайшла санаторій й планувала відправити їх відпочити повністю за свої кошти. Спочатку, звичайно, Ніна Олександрівна й Андрій Васильович від такого щедрого подарунка відмовлялися:
— Галя, ну що за дурниці! Не потрібно витрачати гроші, ми й на дачі чудово відпочинемо! Чим вона не курорт?
— Мамо, санаторій — це не тільки відпочинок, там ще й лікують. У тата спина хвора, деякі процедури точно підуть йому на користь. Ну будь ласка, не відмовляйтесь! Дуже хочеться зробити вам приємне!
Умовляла мати з батьком Галя довго. Через кілька днів після її приїзду про плани на найближчий час дізналася і Юля — та одразу ж приїхала до батьків.
— Галю, ти тут? — удавано здивувалася Юля. — Чого це ти вирішила нас своїм візитом ушанувати? Я чула, що ти збираєшся відправити маму й тата у відпустку? За які такі заслуги, мені цікаво?
— А ти що, хочеш у цьому фінансово взяти участь? — перепитала Галина. — Юлю, яка тобі різниця? Навіщо ти суєш свого носа, куди не просять? Це мої гроші, я розпоряджаюся ними, як хочу! Мама й тато поїдуть у санаторій, хай відпочинуть як слід від тебе та твоїх дітей. Мені здається, батьки це заслужили.
— Галю, а віддай мені ці гроші, — попросила Юля. — Я знайду їм більш гідне застосування. Дітей до школи одягну чи для Степана репетиторів найму. Ну навіщо матері й татові їхати у санаторій, що вони там не бачили?
— Не починай, — одразу ж попередила сестру Галина. — Про це не може бути й мови. Я відправляю батьків у відпустку!
Юля поїхала, не забувши перед цим обкласти сестру прокльонами й ще раз нагадати, яка та нікчемна. Путівки Галя, щойно купила, одразу віддала матері. Разом із батьками жінка поїздила по магазинах й повністю зібрала їх у дорогу. До від’їзду залишалося трохи більше двох тижнів, коли Галину несподівано викликали на роботу. Виїжджала жінка зі спокійним серцем. Вона була впевнена, що у призначений час батьки вирушать до санаторію.
Напередодні від’їзду Галя подзвонила матері:
— Ну як, мамо, настрій? Зібралися вже?
Ніна Олександрівна мовчала. Галя насторожилася.
— Мамо, що таке? Щось сталося?
— Галю, будь ласка, вислухай мене, — попросила Ніна Олександрівна. — Ми з татом не поїдемо у санаторій. Це було наше усвідомлене рішення. Гроші за путівки протягом року повернемо частинами.
— Чому не поїдете, мамо? — здивувалася Галина. — У вас якісь проблеми? Хтось захворів?
— Ні, не в цьому річ, — зізналася Ніна Олександрівна. — Доню, прости, будь ласка, але гроші я віддала Юлі. Вона дуже потребує, їй зараз важко. Пашка не працює, дітей годувати нічим. Путівки ми здали майже відразу після твого від’їзду.
— Мамо, ну навіщо? — підвищила голос Галина. — Чому ви у збиток собі продовжуєте тягнути на шиї Юльrину сім’ю? Чому вона не працює? Чому Пашка, здоровий чоловік, не думає про своїх власних дітей? Чому ви повинні у всьому собі відмовляти, щоб у Степана й Олега були нові телефони? Ти що, думаєш, я не знаю, на що Юлька витрачає гроші? У квартирі в неї завжди безлад, житло ремонту, напевно, років десять не бачило. На ті гроші, що вона у вас випрошує, вже давно можна було квартиру у порядок привести й новими меблями обставити! Вона купує всякі дурниці для себе, а що з цих грошей отримують діти? Я не очікувала, мамо, від тебе такого. Я до вас із добрими намірами, а ви… Прости мене, але більше допомоги від мене не чекайте.
Після цього інциденту Галина припинила будь-яку фінансову підтримку батьків і сестри, остаточно вирішуючи, що більше не може поступатися своїм комфортом заради чужої безвідповідальності. Вона дистанціювалася від рідних, зосереджуючись на собі й своїй кар’єрі. Юля й далі намагалася випрошувати гроші, але Галя чітко встановила межі.
