Ми з чоловіком жили добре, в мирі та злагоді. Сварки бували, але такі, короткострокові і побутові. Він поважав мене, я поважала його, обов’язки по дому не ділили, і вже точно я від нього ніколи не чула, що “місце жінки на кухні, а її день восьмого березня”.
Діти ж переймають модель поведінки, яка була в родині у батьків. Це доводив наш з чоловіком шлюб. Мої і його батьки також жили душа в душу, ніхто нікого не применшував. Тому я була впевнена, що у доньки в родині все буде добре.
Вона росла активною дитиною, самостійною і пробивною. З самооцінкою теж проблем не було, ми її завжди підтримували, допомагали, вона розумниця і красуня. За нею хлопці юрбами бігали зі школи.
Коли Ігор прийшов просити її руки, він мені відразу не сподобався, такий якийсь занадто лощений, самозакоханий. Але донька просто сяяла поряд з ним, тому ми з батьком згнітивши серце дали згоду на шлюб. Хоча, звісно, не сильно б їх наша заборона і зупинила. Це було два роки тому.
Відразу вирішили брати іпотеку, ми з батьком додали грошей, у Ігоря з Танею були свої якісь накопичення, взяли вони собі двушку. Начебто мирно все йшло, ми донці дзвонили, вона нам, зустрічалися раз на тиждень. Зять ввічливо спілкувався, нічого сказати не можу, грубого слова на адресу доньки не чула.
У минулому році не стало мого чоловіка. Я дуже довго відходила від втрати, але вирішила, що живим жити, а щоб було простіше перелаштуватися на життя без коханого, затіяла глобальний ремонт. Гроші у нас були відкладені, ось я і вирішила, що це найкраще їм застосування.
Я алергік, тому перебувати в будинку, де йде ремонт мені дуже складно. Попросилася до доньки із зятем пожити на місяць, поки ремонт йде. Молоді погодилися, хоча і без особливого бажання. А якби я знала, що там побачу, то в житті б до них не пішла.
Мені виділили кімнату, перший день пройшов мирно. Повечеряли разом, я звернула увагу, що зять поїв, сказав спасибі і пішов. Тарілка залишилася на столі. Донька потім все зі столу прибрала, кинулася посуд мити, я спробувала допомогти, але вона відмовилася.
– Та що тут мити, три тарілки, вилки та дві миски. Ти відпочивай, мам.
У кожній хатинці свої брязкальця, я вирішила не лізти. Але з кожним днем це давалося все складніше і складніше. Мирний фасад, який завжди мені показували, приховував неприйнятні для мене картини.
З’ясувалося, що зятя перевели на півставки. Тобто, він з обіду вдома. Я в цей день працювала в другу зміну з 12 до 18, тому бачила, як він прийшов.
Привіталися, він пішов на кухню, поїв, залишив все на столі після себе і пішов за комп’ютер, грати. Я оніміла від такої поведінки. Але нічого не кажучи пішла на роботу.
Увечері повернулася раніше доньки, дивлюся – на столі тільки посуду додалося. Я вже не витримала.
– Ігоре, ну ти б хоч в раковину тарілки прибрав би, вдома ж сидиш. А Тані зараз після роботи це все намивати, – кажу. Він на мене так злобно зиркнув, але пішов і забрав в раковину. Навіть водою залити не подумав. Я переодяглася, пішла помила посуд, щоб донці менше справ було.
А вона прибігла додому близько восьмої з торбинками продуктів і відразу до плити кинулася. Зять навіть не піднявся з дивана, щоб сумки прийняти у дружини. Я пішла допомагати, хоча донька відмовлялася, але я-то бачу, що вона на роботі ухайдакалась, а тут друга зміна.
– Хіба охота тобі кожен день готувати? Готувала б відразу на кілька днів, тобі ж простіше, та й продуктів менше йде.
– Ігор вчорашнє їсти не любить. Так я вже звикла, мені нормально, – посміхається донька. Та не нормально це.
Повечеряли, зять знову встав і пішов. Я вже не витримала.
– Ігоре, ну Таня готувала, старалася, а ти знову тарілку навіть за собою не забереш. Це що таке?
Донька зблідла, зять насупився і демонстративно вийшов з кухні. Таня мені зашепотіла, щоб я не лізла зі своїм статутом у чужий монастир, у них в сім’ї так прийнято. Ні в гріш жінку ставити у них прийнято.
Я мовчки сама помила посуд, пішла в кімнату. Там слухала, як зять демонстративно голосно вичитував Тетяну за мою поведінку.
– Та хто їй взагалі рот відкривати дозволив! У домі дві баби, а я повинен посуд мити?! – Вирував Ігор, Таня йому щось заспокійливо шепотіла. Мені ж до сліз було прикро за доньку, ось у що вона вляпалася?
Вранці я стала свідком суперечки. Зять репетував на Таню, що вона не попрасувала його сорочку.
– Але ти ж в іншій вчора збирався! Зараз я все попрасую, не лайся, йди пий каву, я зварила, – вмовляла донька чоловіка. Той її назвав вівцею і пішов на кухню.
Дочка як у побачила, що я вийшла і прямую на кухню, кинулася мені навперейми.
– Не здумай нічого Ігорю казати! Ти так нас пересвариш тільки! Хто тебе ось вчора просив лізти ?! У нас все добре було!
Дивлюся я на доньку і думаю, вона завжди такою недалекою була чи тільки після зустрічі з Ігорем. Він об неї ноги витирає, зробив з неї безкоштовну прислугу, а їй нормально. Гаразд би миршавка якась з заниженою самооцінкою, яка ціни собі не знає, але ні ж, дівка видна, все при ній – освіта, робота, зовнішність, розум, господиня хороша. І ось з таким зв’язалася.
Донька, мабуть, мої думки прочитала, тому заявила, що її таке життя влаштовує, і щоб я не лізла не в свою справу. Я розвернулася мовчки, зібралася, викликала таксі і поїхала до себе. Поки на вдома посиджу, а там квартиру орендую. Не можу дивитися, як до єдиної дитини так ставляться, а вона це все приймає як належне. Був би з нами батько, він би цьому Ігорю давно макітру відкрутив.
Фото ілюстративне.
