fbpx

Польський кордон. Прикордонники та волонтери, як можуть, допомагають матусям із маленькими дітками. До намету з їжею та гуманітарною допомогою підійшла жінка з трьома дітьми

Діти, втомлені та голодні, насамперед спочали брати кіндер сюрпризи, радісно посміхаючись і хизуючись один перед одним кумедними іграшками всередині.

Жінка стомлено присіла на лавку.

— Що хоче Пані?, — тихо спитав польський офіцер.

— Пані хоче… мабуть, кави, якщо є.

— Пані хоче розчинну чи натуральну каву?

— Пані хоче натуральну, — в очах жінки здивування.

— Пані хоче дрібного чи крупного помелу? Як хоче Пані?

Жінка почала ридати, такими великими і гіркими сльозами, нестримно, здригаючись, розуміючи, що вона лякає дітей, але вже без сил зупинити цей жах, страх і, одночасно, надію на життя.

Діти притихли. Офіцер тихо гладив жінку по плечу:

— Не треба плакати. Все буде добре. Я вам це обіцяю.

— Я плачу… Я плачу тому, що в Курській області в мене живуть три двоюрідні сестри.

А рідними людьми, справжніми рідними людьми, і просто людьми, виявилися Ви, поляки…

Наталія Яремчук.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page