Діти, втомлені та голодні, насамперед спочали брати кіндер сюрпризи, радісно посміхаючись і хизуючись один перед одним кумедними іграшками всередині.
Жінка стомлено присіла на лавку.
— Що хоче Пані?, — тихо спитав польський офіцер.
— Пані хоче… мабуть, кави, якщо є.
— Пані хоче розчинну чи натуральну каву?
— Пані хоче натуральну, — в очах жінки здивування.
— Пані хоче дрібного чи крупного помелу? Як хоче Пані?
Жінка почала ридати, такими великими і гіркими сльозами, нестримно, здригаючись, розуміючи, що вона лякає дітей, але вже без сил зупинити цей жах, страх і, одночасно, надію на життя.
Діти притихли. Офіцер тихо гладив жінку по плечу:
— Не треба плакати. Все буде добре. Я вам це обіцяю.
— Я плачу… Я плачу тому, що в Курській області в мене живуть три двоюрідні сестри.
А рідними людьми, справжніми рідними людьми, і просто людьми, виявилися Ви, поляки…
Наталія Яремчук.
Фото ілюстративне.