fbpx

Покоління жінок зі спотвореними цінностями: чому практично кожній із нас так важко бути постійно з дітьми

Ви ніколи не замислювалися ? Чому нас кудись тягне з дому? Чому заради виходу в світ, ми готові віддати своїх дітей іншим людям на виховання, людям, яких ми не знаємо? Чому нас більше хвилює мода і плітки, ніж педагогіка і здорове харчування? Чому родина не займає головне місце в нашому житті? Чому наше з вами майбутнє і самореалізація, наші бажання важливіші майбутнього наших дітей, пише видання uduba

Зараз всі ці питання з розряду риторичних.Ми не вміємо бути щасливими матерями, дружинами, господинями, жінками. Ми не бачимо сенсу в тому, щоб присвячувати, як можна більше часу дітям, щоб пекти печиво кожен день, щоб носити спідниці і сукні, щоб гладити чоловікові сорочки, думаючи про його життєву мету.

Ми не бачимо в цьому цінності, важливості. Сім’я, материнство, відданість, жертовність, жіночність. Все знецінилося. Все втратило сенс.

Чому ми рвемося на роботу, кидаючи дитину в півтора-два роки на якусь дивну жінку в дитячому садку? Адже вона не буде любити її. Вона буде відноситися до неї, як робітниця до цоколя на електроламповому заводі. Для неї це конвеєр. Вона не буде навіть намагатися побачити особистість в цій дитині. Вона буде тиснути на неї, вимагаючи бути як всі, тому що у неї таких 25 і по-іншому з ними не можна.

Читайте також: Головні речі, яким варто навчити свою доньку

Колись давно, років 30 тому наша мама так само віддала нас в дитячий сад. Такий же тітці. Трошки дивній. Але робити нічого. Треба йти на роботу. Тільки практично кожній із нас тоді було близько року. І ми росли і розвивалися не вдома майже весь цей час. А якщо точніше, то 21 рік – 5 років дитячого садка, 11 років школи і 5 років ВНЗ.

Весь цей час ми вдома були практично лише вечорами і іноді на вихідних. Ми постійно кудись поспішали. У нас були справи – ранки, заняття, уроки, контрольні, репетитори, іспити, пари, курсові, диплом, робота, курси.  Нам говорили – вчися, інакше будеш домогосподаркою!

І це звучало так загрозливо, що хотілося, дійсно, гризти зубами граніт науки. Адже головне – це червоний диплом, хороша робота і запаморочлива кар’єра. Ну або хоча б просто влаштуватися кудись на роботу, адже треба самій себе забезпечити.

Як часто ми збиралися за обіднім столом всією сім’єю? Тільки на свята. Як часто мама зустрічала нас зі школи? Зазвичай ми самі приходили додому і гріли собі обід або ж залишалися в групі продовженого дня. А ввечері мама замучена і озлоблена від нескінченних неприємностей на роботі приходила додому. Вона не хотіла ні говорити, ні їсти. Вона питала про оцінки (якщо не забула), перевіряла уроки  і відправляла всіх спати.

Наші батьки не знали нас. Вони не знали нічого про наш внутрішній світ, про наші мрії і прагнення. Вони реагували тільки на погане, тому що реагувати на хороше у них не було часу. Ми теж не знали їх. Ми і не могли їх знати, тому що у нас не було часу на довгі задушевні розмови, на літній відпочинок з наметами біля річки, на спільні ігри або читання, на сімейний похід в театр або парк на вихідних.

І так ми росли. Так ми вирощували в собі якісь ідеї і уявлення про майбутнє, про життя, про життєві цілі та ідеї. І в наших умах місце для сім’ї було відведене дуже незначне. Якраз саме таке ж, яке ми бачили в наших сім’ях.

Адже щоб довго возитися з дитиною, грати з нею, потрібно любити це робити. Щоб постійно кожен день пекти печиво і готувати багато різноманітної їжі, потрібно любити це робити. Щоб приділяти час вдома – прикрашати його, прибирати, покращувати, створювати затишну атмосферу, потрібно любити це робити.
Щоб хотіти жити цілями та ідеями чоловіка, переживати за нього і його майбутнє, потрібно, любити чоловіка, а не тільки себе поруч з ним.

Читайте також: Благаю вас — не живіть заради дітей!

Головний Учитель в життя. Вихід – це вчитися. Вчитися бути матір’ю, дружиною, господинею, жінкою. По-тихеньку, потрішки. Вчитися бачити все іншими очима. Жіночими, добрими, люблячими.

Вчитися любити. Вчитися думати не про роботу більшу частину дня, а про свою сім’ю. Вчитися цінувати сім’ю, чоловіка, дітей. Служити їм, допомагати їм стати кращими, розпуститися як квітковим бутонам, зігрітими нашою любов’ю.

Нам потрібно вчитися посміхатися дітям і чоловікові, обіймати їх частіше. Нам потрібно дивитися глибше і зрозуміти, що ми не просто ростимо людину, ми формуємо її внутрішній світ, її світогляд, її життєві установки. Багато що з того, що вона отримає в дитинстві, буде слідувати за нею все її життя.

І нам потрібно зробити блискучу кар’єру матері і дружини. І якщо ми навіть не будемо пробувати пройти по цих кар’єрних сходах, розчарування буде невід’ємною частиною нашої старості. Тому що упущені можливості і відкинута відповідальність дають дуже гіркі плоди в майбутньому.

І важливо пам’ятати, що все дасть свої плоди свого часу. Які вони будуть? Багато що залежить від нас. Від нашого життєвого вектора, від цінностей, які ми несемо в цей світ, в світ своєї сім’ї.

Автор: Наталя Богдан

You cannot copy content of this page