— Подивися на сусіда, він чоловік, а твій — просто додаток до дивана — констатувала мати, і я вперше не захотіла обіймати Дмитра, коли він підійшов. Це був момент, коли гроші стали між нами стіною, яку неможливо обійти.
Ярина ніколи не думала, що її сімейне життя перетвориться на нескінченну боротьбу за фінансову стабільність та емоційний спокій. Коли вона виходила заміж за Дмитра, він здавався їй людиною з великими перспективами. Він багато читав, мав цікаві ідеї та вмів слухати так, як ніхто інший.
Але через п’ять років шлюбу реальність виявилася значно суворішою, ніж романтичні вечори під час студентства. Сьогодні вона знову сиділа за кухонним столом, переглядаючи рахунки за комунальні послуги, і відчувала, як важкість лягає на її плечі.
Дмитро працював у невеликій майстерні, де займався реставрацією старовинних меблів. Робота була творчою, але платили там мало і нерегулярно. Ярина ж займала посаду провідного спеціаліста в логістичній компанії. Її зарплата була основним джерелом доходу сім’ї.
Вона купувала продукти, оплачувала оренду квартири, відкладала на ремонт та купувала одяг для їхнього сина Тараса. Кожен вечір вона поверталася додому виснажена, а Дмитро зустрічав її з посмішкою та вечерею, яку він сам приготував.
Проте справжньою проблемою була не лише нестача грошей у Дмитра, а постійний тиск з боку матері Ярини, Ольги Степанівни. Вона вважала своїм обов’язком нагадувати доньці, що та зробила неправильний вибір. Кожна недільна зустріч перетворювалася на допит та повчання.
Ольга Степанівна не соромилася у виразах, вважаючи, що чоловік, який не може повністю забезпечити родину, просто не має права називатися головою сім’ї.
Того вечора мати знову завітала в гості без попередження. Вона окинула поглядом вітальню, де Дмитро якраз допомагав Тарасові збирати конструктор.
— Ярино, мені потрібно з тобою поговорити на кухні — сказала мати, навіть не привітавшись із зятем.
Ярина зітхнула і пішла за матір’ю. Вона знала, що зараз почнеться.
— Скільки це ще триватиме? — почала Ольга Степанівна, щойно вони зачинили двері.
— Що саме, мамо? — втомлено запитала Ярина.
— Це твоє життя на знос. Ти бачиш себе у дзеркалі? Ти виглядаєш старшою за свої роки. А він що? Сидить, бавиться з дитиною, поки ти пашеш на двох роботах. Як таке може бути, що чоловік не в змозі забезпечити своїх рідних? Це ж сором перед сусідами та родичами.
— Дмитро допомагає мені в усьому іншому. Він займається побутом, він чудовий батько — спробувала захистити чоловіка Ярина.
— Побут? Тарас уже не немовля. Тобі потрібні гроші, стабільність, впевненість у завтрашньому дні. А твій Дмитро просто зручно влаштувався. Він не нездара, він просто ледар, якому комфортно бути за твоєю спиною. Хіба про таке життя ти мріяла?
Ці слова боляче кололи Ярину. Частково вона розуміла, що мати має рацію. Їй теж хотілося іноді бути слабкою, не думати про те, де взяти гроші на нове взуття для сина, якщо Дмитрові знову затримають оплату за замовлення. Але вона кохала свого чоловіка. Він був доброю та чуйною людиною, яка ніколи не підвищувала на неї голос.
Тієї ночі Ярина довго не могла заснути. Вона слухала рівне дихання Дмитра і думала про їхнє майбутнє. Чи зможе він колись змінити ситуацію? Чи так і буде вона тягнути цей віз самотужки до кінця днів?
Наступного дня на роботі виникли проблеми. Один із великих клієнтів відмовився від контракту, і керівництво попередило про можливе скорочення штату. Ярина відчула, як холодок пробіг по спині. Якщо вона втратить роботу, вони залишаться ні з чим. Коли вона повернулася додому, Дмитро знову був на кухні.
— Ярино, ти якась сама не своя. Що трапилося? — запитав він, підходячи до неї.
— На роботі негаразди. Можуть скоротити — коротко відповіла вона, сідаючи на стілець.
— Не хвилюйся, ми щось придумаємо. Я можу взяти більше замовлень у майстерні, навіть якщо доведеться працювати до ночі — сказав він, намагаючись її втішити.
— Більше замовлень? Дмитре, ти і так там проводиш весь день, а отримуєш копійки. Тобі потрібно шукати іншу роботу. Справжню роботу, де платять гроші, а не обіцянки.
Дмитро замовк. Його обличчя стало серйозним.
— Ти теж так вважаєш? Що я невдаха? — тихо запитав він.
— Я цього не казала. Але мама каже це щодня. І знаєш, коли я дивлюся на наші рахунки, мені важко їй заперечити.
— Твоя мати ніколи мене не любила. Для неї успіх вимірюється лише цифрами на банківському рахунку. Але я ж стараюся. Я роблю те, що вмію найкраще.
— Твого найкраще недостатньо для того, щоб ми жили нормально! — раптом вигукнула Ярина, і сльози самі покотилися по щоках.
Дмитро відступив на крок. Він не очікував такої емоційності. У хаті запанувала важка тиша. Навіть Тарас у своїй кімнаті затих, відчуваючи напругу між батьками.
Минуло кілька днів. Відносини в родині стали натягнутими. Дмитро став більше мовчати, він ішов рано вранці і повертався пізно ввечері. Ярина сподівалася, що він справді взявся за пошуки чогось серйознішого. Але одного вечора, коли вона забирала Тараса від своєї сестри Світлани, та вирішила поділитися своїми думками.
— Знаєш, Ярино, я бачила Дмитра вчора в центрі. Він сидів у парку на лавці години дві. Просто дивився в одну точку. Ти впевнена, що він на роботі?
Ярина нічого не сказала сестрі, але всередині все закипало. Вона прийшла додому і чекала чоловіка. Він з’явився близько дев’ятої.
— Де ти був сьогодні? — запитала вона прямо з порогу.
— В майстерні, де ж іще — відповів він, не дивлячись в очі.
— Світлана бачила тебе в парку. Ти просто сидів там посеред дня. Навіщо ти мені брешеш?
Дмитро зняв куртку і важко зітхнув.
— Я втратив і ту роботу, Ярино. Майстерню закривають. Господар вирішив продати приміщення. Я не хотів тобі казати, поки не знайду щось нове. Не хотів тебе ще більше засмучувати.
— І тому ти просто сидиш у парку? Замість того, щоб шукати вихід, ти просто ховаєшся від проблем? — її голос зривався на крик.
— Я шукаю! Але зараз не так просто знайти місце, де цінують ручну працю.
— Та забудь ти про свою ручну працю! Іди вантажником, іди водієм, іди куди завгодно, де платять! Нам треба жити за щось!
— Я не можу просто так кинути все, у що вірив — тихо сказав Дмитро.
— Значить, твої амбіції важливіші за добробут сина? Мама була права. Ти просто велика дитина, яка не хоче брати на себе відповідальність.
Дмитро нічого не відповів. Він розвернувся і вийшов з квартири. Тієї ніч він не повернувся. Ярина проплакала до ранку. Вона відчувала себе самотньою, незважаючи на те, що формально була заміжня. Їй здавалося, що весь світ рушиться навколо неї.
Наступного тижня Ольга Степанівна знову з’явилася на порозі. Вона принесла сумку з продуктами, ніби підкреслюючи безпорадність доньки.
— Ну що, де твій годувальник? — іронічно запитала вона.
— Ми посварилися. Він пішов — коротко відповіла Ярина.
— І слава Богу. Може, хоч тепер ти зрозумієш, що він тобі не пара. Тобі потрібен чоловік, як мій сусід Степан. У нього свій бізнес, він міцно стоїть на ногах. А цей… тільки небо коптить.
— Мамо, припини. Мені і так погано.
— Тобі погано, бо ти тримаєшся за ілюзію. Відпусти його. Дай собі шанс бути щасливою з кимось іншим. З тим, хто буде захищати тебе, а не ховатися за твоєю спиною.
Ярина почала замислюватися над словами матері. Можливо, справді варто все припинити? Можливо, їхнє кохання було лише юнацьким захопленням, яке не витримало перевірки побутом?
Через кілька днів Дмитро повернувся. Він виглядав занедбаним, але в його очах була якась дивна рішучість.
— Ярино, нам треба поговорити — сказав він.
— Про що? Про те, як ти знову будеш обіцяти золоті гори?
— Ні. Я знайшов роботу. Це не те, про що я мріяв, але там платять добре. Я буду працювати на будівництві в іншому місті. Вахтовим методом.
Ярина завмерла. Це означало, що його не буде вдома тижнями.
— А як же ми з Тарасом? Ти просто поїдеш?
— Ти ж сама казала, що нам потрібні гроші. Я буду привозити все до копійки. Але я не можу залишатися тут і щодня слухати твою матір та бачити твій розчарований погляд.
— Дмитре, я не хотіла, щоб ти їхав так далеко.
— Ти хотіла, щоб я став чоловіком, який забезпечує сім’ю. Тепер я ним стану. Але не знаю, чи залишиться у нас щось спільне, окрім грошей.
Він почав збирати речі. Ярина стояла у дверях і не знала, що робити. Вона отримала те, чого просила, але в серці була порожнеча. Її мати, дізнавшись про це, була задоволена.
— Ось бачиш, — казала Ольга Степанівна, — нарешті він почав щось робити. Хоч якась користь від нього буде.
Минули місяці. Дмитро присилав гроші, і фінансове питання більше не стояло так гостро. Ярина змогла купити синові все необхідне, зробити ремонт у ванній і навіть почати відкладати на відпустку. Але вечори стали ще тихішими. Вона звикла до того, що Дмитро готує вечерю, що він сміється з Тарасом, що він просто поруч. Тепер квартира була холодною, незважаючи на дорогі меблі та повний холодильник.
Під час рідкісних дзвінків Дмитро був стриманим. Він розповідав про роботу, про втому, але ніколи не питав про її почуття. Він став тим, ким його хотіла бачити теща — джерелом доходу. Але він перестав бути її другом.
Одного разу Ярина зустріла Дмитра на вокзалі, коли він приїхав на кілька днів. Він змужнів, його руки стали грубими від важкої праці. Коли він обійняв її, вона відчула чужу людину.
— Ти змінився — сказала вона тихо.
— Ти теж. Тепер ти виглядаєш спокійною. Грошей вистачає?
— Вистачає. Але мені не вистачає тебе.
Дмитро гірко посміхнувся.
— Хіба не цього ти хотіла? Хіба не про це твоя мати мріяла? Щоб я не був невдахою? Тепер я успішний робітник. Радуйся.
Ярина зрозуміла, що вони втратили щось дуже важливе. Вона намагалася догодити матері, намагалася відповідати суспільним нормам про те, яким має бути чоловік, і в результаті зруйнувала ту тендітну гармонію, яка була в їхній сім’ї.
Вона дивилася на Дмитра, який тепер був впевненим у собі, мав гроші, але більше не мав тієї іскри в очах. Він став таким, як усі. І це було найсумніше.
Увечері, коли Дмитро вже спав, Ярина вийшла на балкон. Вона згадувала їхні перші роки, коли вони ділили одну порцію макаронів на двох, але були неймовірно щасливими. Тоді Дмитро малював ескізи меблів і мріяв про власну майстерню. Тепер він мав гроші, але його мрії померли під вагою цегли та бетону.
Вона зрозуміла, що іноді ми самі штовхаємо своїх близьких на шлях, який їм не підходить, лише тому, що боїмося осуду оточуючих. Її мати була задоволена, сусіди більше не шепотілися, але чи варте це було втраченого тепла?
Життя знову поставило перед нею вибір. Продовжувати жити так, маючи фінансовий комфорт, але душевну пустку, чи спробувати повернути того Дмитра, якого вона колись покохала, навіть якщо це означатиме знову жити скромно?
Вона знала, що Дмитро навряд чи захоче повертатися до минулого. Він занадто сильно запам’ятав її слова про те, що він не може забезпечити рідних. Ці слова стали для нього стіною, яку він сам тепер не хотів руйнувати.
Наступного ранку Дмитро знову поїхав. Він поцілував Тараса, сухо кивнув Ярині і зачинив за собою двері. Вона залишилася стояти посеред коридору, тримаючи в руках конверт з грошима, який він залишив на тумбочці.
Ольга Степанівна зателефонувала через годину.
— Ну що, поїхав твій роботяга? — весело запитала вона. — Бачиш, як добре все владналося. Тепер ти можеш не думати про гроші. Я ж казала, що треба було на нього натиснути.
Ярина мовчки поклала слухавку. Вона більше не хотіла слухати матір. Але що робити далі, вона теж не знала. Її шлюб перетворився на бізнес-проект, де кожен виконував свою роль, але ніхто не відчував себе щасливим.
Вона дивилася у вікно на сіре небо і думала про те, скільки ще таких сімей живуть заради картинки для інших, забуваючи про те, що насправді важливо для них самих.
А як ви вважаєте, що важливіше у сім’ї — фінансовий успіх чоловіка чи його душевна близькість із дружиною та участь у житті дому? Чи правильно вчинила Ярина, піддавшись тиску матері? Поставте вподобайку, якщо ця історія змусила вас замислитися, і напишіть свою думку в коментарях, нам дуже важливо знати, що ви думаєте про таку життєву ситуацію.
