fbpx

Подруги сміються відверто, а я не знаю що робити. Мені пару для свого чоловіка знайти потрібно. Жити з ним я вже не буду, а одного залишити не можу

Ми одружилися, коли нам було по 20 років. Хоча батьки Антона були проти цього кроку, вважаючи, що рання сім’я погубить його кар’єру. Але я йому нічим не завадила, адже навчалася на заочному, а він – на денному. А коли з’явився наш Славко – все взяла на себе. Ні, Антон не був поганим батьком або чоловіком, але він нічого не робив, щоб дійсно стати нам опорою. Які там нічні вставання до сина, коли людині «світить» червоний диплом і потім аспірантура!

До того ж з’ясувалося, що Антон абсолютно безпорадний в життєвий питаннях, а готувати вміє тільки яєчню. Грошей не вистачало, я ходила в перешитій шубі, але вірила, що в один прекрасний день все налагодиться, і мій Антон з лишком віддячить мені за все, чого зараз не маю.

Але йшли роки, а до «світлих днів» було все так же далеко, як і раніше. Так, чоловік працював в інституті і навчався в заочній аспірантурі, але грошей як і раніше не вистачало і надійного плеча, на яке можна мати надію у мене все ж не було. Чи то квартирант у власному будинку,  чи то ще одна дитина – вимоглива і примхлива.

Я ж, як і раніше крутилася, влаштовуючи сина в хорошу школу, підробляючи де тільки можна і  слухаючи його вічні скарги на те, що розумній людині в цій країні судилося залишатися непотрібною – ніхто його по-справжньому не оцінить і нічого доброго не запропонує. Правда, багато наших друзів, нехай не найрозумніших і навіть без будь-якої освіти, швидко зметикувавши, що до чого, рвонули в бізнес. А ми все чекали невідомо чого.

За життєвою суєтою, я і не помітила, як мій чоловік з усміхненого, повного надії, перетворився на такого собі молодого дідуся, якому нічого крім дивана і не потрібно було.

Інститут його став приватним. Йому запропонували трохи перекваліфікуватись і мати гарну посаду, а відповідно і заробіток. Це було нижче гідності і він звільнився.

Переживав, звичайно, дуже. Почав заливати за комір. Він, тоді вже сидів без роботи. Тихо, без  гучних компаній, але регулярно. Дійшло до того, що продав велосипед сина, забрав з дому моє пальто.

Що ж, довелося рятувати: умовляти, вмовляти, тягати по спеціалістах.  Тоді я, напевно, ще любила його, тому що як могла намагалася врятувати від чорної ями, куди він скочувався. Але коли сили зовсім скінчилися і стало ясно, що псую життя не тільки собі, а й своєму синові, вирішила розлучитися.

Думаєте, він мене відпустив? Ні! Він ліг в ноги, обіцяв виправитися, плакав, що без мене пропаде, клявся у вічній любові… І я знову повірила, що ще не все скінчено.

Так і жили всі останні роки, хоча дещо змінилося. Антон тепер не вживає – я все ж змогла його врятувати його від цієї звички. Працює, правда, зовсім не професором, а слюсарем. Зарплату несе додому, розмовляємо ми з ним чемно і ввічливо. Тільки от не пам’ятаю я, коли він останній раз посміхався. Та й не треба мені його усмішок, тому що любов давно пройшла. Думаю, він мене теж не любить – йому зі мною просто зручно, адже ні про що піклуватися не потрібно.

Напевно, так би і пожила з ним до пенсії, але так сталося, що зустрівся мені дуже хороший чоловік. З ним все дуже серйозно, він уже зробив мені пропозицію і поки що він чекає мого рішення. Поки що. Але що я можу йому сказати, якщо на мені цей хрест у вигляді не пристосованого до життя чоловіка? Антон все знає, але нещодавно цілком серйозно сказав, що якщо я від нього піду, то він навіть не знає, як далі жити.

Нещодавно поговорила з ним про те, щоб знайти мені «заміну», сказала, що все одно піду, якщо він не погодиться. Антон цей варіант не відкинув, задумався, але як і раніше попросив, аби усе влаштувала я.

Я вже намагалася знайомити його з кандидатками, але нічого з цього не вийшло. Як тільки жінки з ним знайомилися, (я представлялася сестрою), так готові були йти за ним хоч на край світу, тому що Антон у мене досі красень.

Але, поспілкувавшись кілька днів, чомусь зникали. Звичайно, останнє слово за ним, адже він розумний. Але якщо я йому не допоможу, сам він своє життя не влаштує. Тому і вирішила, що про все потрібно розповісти відверто.

І та жінка, яка прийде на зміну мені, повинна знати про всі його недоліки. В принципі, у нього вистачає і достоїнств. Тільки мені їх роздивлятись пізно, а ось для однієї з вас він цілком може стати і коханим, рідним і єдиним.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головне зображення ілюстративне – pexels.

You cannot copy content of this page