Розлучення моїх батьків стало для мене, як грім із ясного неба. Проживши разом майже тридцять років, тато пішов до іншої жінки. Для мами це був такий удар, від якого вона й досі не може оговтатися. А тоді я змушена була взяти відпустку, щоб бути з нею, якось навіть довелося викликати швидку, погано стало серцем. Батько зовсім не з’являвся, хоч знав, як мені важко.
Але згодом пристрасті трохи вщухли, я, як і раніше, допомагала мамі, яка за цей час сильно постаріла і здала. Але й з батьком я намагаюся підтримувати стосунки, образа трохи вщухла, щоб там не сталося між батьками, а вони мені дорогі обидва. З татом у мене завжди були теплі стосунки, я ділилася з ним своїми проблемами та завжди знаходила підтримку.
Але після виходу з сім’ї він дуже змінився, і тепер, коли я йому телефоную просто поговорити, він не дуже радий і часто каже: «Ну що ти хотіла, кажи, бо я зайнятий». Мені прикро і я не можу зрозуміти, в чому причина такої зміни, може, це кохання нове його так змінило, що споріднені почуття відійшли на задній план.
Він спілкується з дітьми цієї жінки, забирає онука із садка, робить ремонт на дачі, словом так зайнятий, що на рідну доньку вже й часу немає. Навіть його друзі дивуються, як він змінився, завжди веселий і товариський, тепер завжди зайнятий.
Коли він заїжджає до мене, це буває дуже рідко, вона відразу ж дзвонить і на підвищених тонах починає з ним розмовляти, тож і я чую, і вимагає бути вдома. І він одразу збирається: «Мені час, я щось там не встиг зробити».
Мені незрозуміло, як він дозволив із собою так чинити, адже раніше він таким не був. Мамі я, звичайно, нічого не розповідаю, їй і так важко і не хочу додавати ще болю.